Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
— Річард… — Сумна посмішка матері була наповнена любов'ю і тугою. З моменту останньої зустрічі вона не постаріла ні на день, і виглядала точно такою ж, як в його дитячих спогадах.
Річард завмер, а вона плавно підійшла і стала перед ним.
— О, Річард, — вимовила вона голосом, настільки ж чистим і текучим, як вода фонтану. — Як я сумувала за тобою.
Вона обняла сина за талію і ніжно провела пальцями по волоссю. Потім довго вдивлялася в його очі.
— Як же я за тобою сумувала.
Річард миттєво придушив свої емоції. Він знав досить, його неможливо було переконати, що перед ним справді його мати.
При першій зустрічі Шота вже приймала вигляд матері, яка загинула в вогні, коли Річард був ще дитиною. Того разу Річард готовий був знести мечем голову Шоти — він прийняв витівку відьми за жорстокий жарт. Вгадавши його бажання, Шота пояснила, що, з'являючись так перед ним, вона хотіла зробити безневинний подарунок на згадку його любові до матері і безсмертної любові матері до нього. Шота сказала тоді, що доброта цінна і для неї самої, чого він ніколи не зможе зрозуміти або оцінити.
Річард не думав, що на цей раз вона знову хоче зробити йому подарунок. Він не розумів, що вона робила, і чому, але вирішив проявити спокій і не поспішати з висновками.
— Спасибі тобі за прекрасний спогад, Шота. Але хіба так вже необхідно приймати вигляд моєї матері?
Шота, задумливо наморщила лоб — в точності так, як робила мати.
— Тобі знайоме ім'я… Барах?
Волосся на потилиці Річарда, яке ледь вляглося, знову встало дибки. Він м'яко обхопив руками її талію, і з великою обережністю відсунув в сторону.
— Чарівник на ім'я Барах був Першим Чарівником під час великої війни, — Річард пальцем підчепив амулет, що висів у нього на грудях. — Це належало йому.
Мати кивнула.
— Правильно. Він був великим бойовим магом.
— Так.
— Як і ти.
Річард відчув, що червоніє при думці про те, що мама назвала його «Великим». Нехай навіть це була всього лише Шота, яка прийняла її вигляд.
— Він знав, як використовувати свій дар; я — ні.
Мати знову кивнула, легка посмішка знайомо торкнулася куточків її рота — це він теж пам'ятав. Так мати посміхалася, коли пишалася тим, що він вхопив суть особливо важкого уроку. Йому хотілося знати, чи вважає Шота, що ці спогади теж щось значать.
— Ти знаєш, що зробив Барах?
Річард, заспокоюючись, перевів дух.
— Знаю. У загальних рисах. Виникли неприємності з Храмом Вітрів. І заради безпеки Храм з його безцінним вмістом був захований в іншому світі.
— У Підземному світі, — уточнила вона.
— Так. Барах відправився в Храм, щоб спробувати вирішити проблему.
Мати посміхнулася, запускаючи пальці в його волосся.
— Як і ти.
— Я вважаю…
Нарешті вона залишила у спокої його волосся, на мить опустила очі, потім знову підняла на нього пильний погляд.
— Він пішов туди заради тебе.
— Заради мене? — Річард подивився на неї з підозрою. — Про що це ти?
— Магія Збитку була замкнена у Храмі, прихованому в Підземному світі. Її сховали від світу живих, щоб більше не народжувалися чарівники, що володіють нею.
Хотів би Річард знати, дає вона йому те, що сама вважає фактами, або просто повторює те, що він вже знав.
— Я підозрював щось подібне, коли читав старі записи. З тих пір більше не народжувалися люди, обдаровані Магією Збитку.
Вона розглядала його з такою спокійною серйозністю, що це починало тривожити.
— Але ти народився, — просто закінчила вона. І в самій цій простоті було приховано величезне значення.
Річард моргнув.
— Ти хочеш сказати, що Барах щось зробив, поки був у Храмі Вітрів? І тому знову народився хтось, хто володіє Магією Збитку?
— Гадаю, під «кимось» ти маєш на увазі… себе? — Вона вигнула брову. Її питання прозвучало підкреслено стримано.
— На що ти натякаєш?
— З тих пір, як Храм зник з цього світу, перестали народжуватися чарівники з Магією Збитку. І не народилося жодного бойового мага.
— Послухай, я не знаю наскільки це правда… Але навіть якщо і так, це ще не означає…
— Ти знаєш, що зробив бойовий маг Барах після повернення з Храму Вітрів?
Річард був спантеличений. Чого відьма домагається, задаючи всі ці питання?
— Ну-у… так…. Повернувшись з Храму Вітрів, він… вчинив самогубство, — Річард слабо поворушив рукою, вказуючи кудись вгору на темну громаду замку. — Він кинувся в прірву з зовнішньої стіни Замку Чарівників. З тієї, звідки відкривається вид на Ейдіндріл і долину внизу.
Його матисумно кивнула.
— Вид на місце, де пізніше буде побудований Палац сповідниць.
— Думаю так.
— Але перш, ніж кинутися зі стіни, він залишив дещо для тебе.
Річард витріщився на неї, не зовсім впевнений, що правильно зрозумів.
— Для мене? Ти впевнена?
Мати кивнула.
— У звіті, який ти читав, було записано не все. Бачиш, коли він повернувся з Храму Вітрів, перш ніж кинутися зі стіни Замку, він дав своїй дружині книгу і відправив її з цією книгою в свою бібліотеку.
— Свою бібліотеку?
— У Бараха була таємна бібліотека.
Річард відчував себе йдучим навшпиньки по тонкому льоду.
— Я навіть не знав, що у нього була дружина.
— Але ти знаєш її, Річард, — мати посміхнулася так, що і без того стоять дибом на потилиці волосся заворушилися.
Річард
