Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
— Пробач, Шота, — сказав він уже тихіше. — Ти права. Ти дійсно просто показала мені дощ. Я не повинен був звинувачувати тебе у тому, що здійснюють інші, нехай я навіть поки не знаю, що робити з побаченим. Прости мене.
Шота скромно посміхнулася.
— У цьому і полягає одна з причин, чому ти, Річард, — той самий, єдина людина, здатна зупинити це безумство. Ти готовий бачити правду. Саме тому я привела Джебр, як свідка того, що несе нам рука Ордена. Тобі необхідно було знати всю правду про події.
Річард кивнув. Він відчував себе все гірше, і готовий був впасти в відчай, тому що навіть не уявляв, як зробити те, що, на думку Шоти, повинен зробити. Він зібрався з силами і рішуче глянув на Шоту.
— Ти проробила довгий шлях, і витратила багато сил, щоб привести сюди Джебр. Твоє життя і твоє майбутнє точно так само залежать від цієї боротьби, як і моє, як життя всіх вільних людей і всіх володіючих даром. Якщо Орден переможе, ми загинемо. Всі. Включаючи тебе. Можливо, тобі є що сказати. Можливо, сказане тобою допоможе мені продумати свої дії, щоб зупинити це безумство? Мені потрібна будь-яка допомога, яку ти можеш надати. Отже, тобі є що мені сказати?
Відьма втупилася на Річарда так, ніби думки її блукали десь дуже далеко.
— Кожного разу, коли я даю тобі інформацію, — нарешті мовила вона, — ти обурюєшся, немов я — її творець, а не просто вісник.
— Навколо панує смерть, рабство, тортури, а ти раптом вирішила образитися, що хтось зачепив твої почуття?
Шота мимоволі посміхнулася його оцінці.
— Ти думаєш, мої одкровення з'являються прямо з повітря, і я зриваю їх, немов груші з гілки?
Посмішка розтанула, пильний погляд відьми спрямувався кудись у далечінь.
— Хіба можна в двох словах пояснити, якою ціною здобувається це таємне знання? І мені не хотілося б займатися настільки важкою і невдячною справою, якщо це лише викличе новий вибух невдоволення. Таке знання — річ дуже дорога.
Річард засунув руки в задні кишені.
— Гаразд, я тебе зрозумів. Раз вже ти докладаєш певних зусиль, то вправі вимагати, щоб я теж обдумав все як можна ретельніше. На кон поставлені наші життя, Шота. Для мене буде цінним все, що ти мені зможеш розповісти.
Річард щиро вірив, що Шота переказувала те, що бачила в потоці подій і часу. Але, незважаючи на це, він зовсім не був переконаний, що її розповіді треба сприймати буквально, або так, як їх розуміє сама Шота. Тим не менш, інформація, надана Шотою, завжди давала ключ до вирішення проблеми. Якою б вона не була. І останній приклад тому — заклинання Вогняного Ланцюга. Відьма не дала ніяких пояснень до слів «Вогняний Ланцюг». І, тим не менше, то була єдина нитка, яка не дозволила Річарду кинути все. Не дозволила відмовитися від спроб знайти відповіді і з'ясувати, що ж насправді трапилося з Келен. Без цих двох слів він ніколи не знайшов би серед безлічі старих книг ту єдину, що містила в собі розгадку.
Шота глибоко вдихнула, і, нарешті, видихнула, погоджуючись. Потім відьма злегка нахилилася до Річарда, немов підкреслюючи, наскільки вона серйозна.
— Це призначено тільки для твоїх вух.
Річард подивився на Кару і Ніккі — вираз їхніх облич ясно показувало, що саме ці двоє думають про ідею залишити його без нагляду. Безсумнівно, вони переконані, що повинні завжди бути під рукою, де-небудь поблизу. Цікаво, перебувай вони в декількох дюжинах кроків, чи буде він в меншій безпеці, ніж, якби вони стояли прямо у нього за спиною? Зрештою, Шота тільки що продемонструвала, що відстань нічого не значить. Хоча його пильні охоронниці явно не поділяли цю точку зору. Може, варто пошукати рішення, здатне задовольнити всіх?
— Вони обидві на нашому боці. Так чому…
— Та тому, що таке моє бажання, — Шота розвернулася до нього спиною, і, склавши руки, стала дивитися в фонтан. — А якщо ти хочеш почути те, що я скажу, ти будеш виконувати мої бажання.
Річард не знав, що це було: проста упертість або щось ще. Але з'ясовувати це зараз — час не самий підходящий. Якщо він збирається отримати від Шоти якусь допомогу, то повинен показати їй свою довіру. А Ніккі і Карі, в свою чергу, необхідно довіритися йому.
Він вказав на щаблі.
— Будь ласка, ви обидві, підніміться до Зедда і почекайте там.
Ніккі ця думка явно подобалася не більше, ніж Карі. Але по погляду Річарда вона зрозуміла, що повинна зробити все так, як він сказав. Чаклунка обпекла потилицю Шоти лютим поглядом.
— Тільки дай мені привід, і я спопелю тебе перш, ніж у тебе буде шанс насправді нашкодити йому.
— Навіщо мені шкодити йому? — Шота озирнулася назад через плече. — Річард — єдиний, хто може зупинити Орден.
— Ось саме.
Річард стежив, як Ніккі і Кара розвернулися і мовчки попрямували по східцях вгору. Він чекав, що Кара почне сперечатися, і був радий, що цього не відбулося.
Вони з дідом довго дивилися один на одного. Зедд, виглядав надзвичайно спокійним. Точно так само, як і Енн з Натаном. Троє чарівників з цікавістю розглядали його, немов вивчали знайдену серед каміння дивину. Зедд злегка кивнув Річарду, спонукаючи його робити те, що повинен.
Ззаду почувся плескіт. Обернувшись, Річард побачив, як струмені води знову злітають до стелі, і досягнувши вершини обрушуються в чаші, переливаючись через їх краї в нижній басейн.
Шота сиділа спиною до нього на краю низького мармурового підвищення, оточуючого фонтан, і неквапливо водила пальцями по воді. Щось в її зовнішності змусило волосся на потилиці Річарда встати дибки. Коли
