Провісниця - Кетрін Огневич

— Гаразд. Коли ми можемо зробити це?

— Зараз, вам потрібно тільки пройти в сусідню кімнату - ми вже все підготували для вас, леді Блек ... — З цими словами король підвівся зі свого трону і пішов у протилежний бік. Я мовчки пішла за ним, все ще дивуючись, чому Трістан залишився на місці. Як дивно ... Мабуть, він не повинен цього знати? Чи це має бути якоюсь таємницею?

Як тільки ми увійшли до сусідньої кімнати, я одразу помітила величезний стіл, на якому лежали різні прикраси. Кинувши запитальний погляд на короля, я ледь стримала посмішку. Їй богу, це дуже дивно.

— І що я повинна робити?

— Я не так багато знаю про пророків, але думаю, що ви впораєтеся, — сказав король, чим викликав у мене здивування. Тобто навіть він не знає, як я повинна це зробити? Який жах…

Я зробила, як він сказав, і обвела поглядом каблучки, браслети та намиста, що лежали на столі. Заплющивши очі, я витягла руку вперед і прислухалася до своїх відчуттів. Як тільки я відчула приємне поколювання на долоні, то опустила руку вниз і доторкнулася до чогось холодного та приємного на дотик.

Миттєво я побачила дівчину з темно-каштановим волоссям у синій сукні, а поряд з нею... Поруч з нею стояв Фабіан, одягнений у темно-синій камзол. На їхніх обличчях були усмішки і вони здавались такими щасливими, що було боляче дивитися на них. Я тут же відсмикнула руку, і видіння зникло.

— Ви щось побачили, леді Блек? — почувся голос короля, повертаючи мене назад у реальність. Я обережно взяла нитку з каменем, що чимось нагадував мені місячний камінь, і простягла його лліріанському королю.

— Ось та, кого ви шукали, Ваша Величносте, - тихо сказала я, намагаючись приховати свої думки, і почуття від підступного лліріанського короля. Він забрав кулон, і насупився, ніби не впевнений у тому, що це саме та дівчина.

— Ви впевнені?

— Так, я бачила її та Фабіана разом.

— Що ж, тоді, гадаю, варто обговорити ваше бажання.

— О, у мене всього одне бажання, Ваша Величносте. Я хочу піти.

— Із палацу? Якщо хочете, я міг би виділити для вас будинок неподалік нас.

— Ні, гадаю, ви не так мене зрозуміли, Ваша Величносте. Я хочу покинути цей світ і більше ніколи не повертатися до Лліріана – це все, про що я прошу… — сказала я королю, і це було правдою. Ейлін мала рацію, коли сказала, що мені доведеться покинути Лліріан, адже в мене на те будуть причини. Мабуть, саме про це вона й казала мені тоді…

— Що ж, тоді я попрошу Фабіана та Теона, мого придворного чаклуна, створити для вас портал.

— Мені не потрібен портал, Ваша Величносте. І особливо не від вашого сина. Сподіваюся, ви стримаєте своє слово і ніхто не завадить мені піти… 

З цими словами я вийшла з кімнати, і мало не зіткнулася з Фабіаном. Якось мені вдалося впоратися з емоціями, і я відразу зробила найбайдужіший вираз обличчя, яке робила коли-небудь. Фабіан одразу відступив, пропускаючи мене вперед, і я покинула головну залу. Як тільки я опинилася в коридорі, то з моїх губ зірвався тихий схлип.

Подумати тільки, я закохалася в того, кому судилося бути з іншою...

***
Зачинившись у своїх покоях, я відразу попрямувала до ліжка. Сльози текли струмками по моїх щоках, але мені було байдуже. Я хотіла заплющити очі, і опинитися де завгодно, але не тут, не в Лліріані. Мабуть, треба трохи поспати, щоб відволіктися від того, що сталося. 

Як тільки я заплющила очі, то відразу ж почулося тихе гарчання. Я одразу озирнулася на всі боки, і зрозуміла, що перебуваю в якійсь печері. Знову почувши гарчання, я одразу обернулася і побачила… Мати божа, це що, дракон?

Величезний синій дракон сидів переді мною і пильно вивчав мене поглядом. Чесно кажучи, спочатку я зробила перше, що спало на думку – заплющила очі, а потім знову відкрила, щоб переконатися, що не сплю. Потім ущипнула себе за руку, але дракон так і нікуди не зник.

— Провіснице, досить вже так витріщатися вже. Я реальний, і ні, ти не спиш… — почула я голос у своїй голові.

— Е… Не думала, що дракони можуть говорити. Очевидно, хтось забув про це згадати ... А де це я?

— Ти на кордоні між світами, Провіснице. І невдовзі всім нам знадобиться твоя допомога.

— Моя допомога? Але що я можу зробити?

— Врятувати наші світи від смерті ... — Раптом за ним я побачила поле битви, де між собою билися люди. У небі літали дракони, спалюючи полум'ям армії супротивника з повітря. Я бачила, як дівчина в білій сукні боролася з чоловіком у чорному плащі, і як він убив її. Пролунав рев червоного дракона, що витає в небі, і він одразу кинувся вниз. Ким не був той незнайомець, але він кинув спис у дракона і незабаром той звалився поряд із дівчиною в обладунках. Я бачила, як трава під ногами іншої дівчини ставала чорною, як вона в'янула, забираючи життя, і потім все зникло - я знову опинилася в печері.

— Що це було? — Запитала я дракона, який до того моменту підібрався ближче до мене.

— Майбутнє ... Це лише мала частина мого дару. На жаль, я не такий сильний, як ти, але мені було бачення про твій прихід у мій світ, Кассандра з роду Тарріс.

— Просто чудово, всі довкола знають про мене все, чого часом не знаю навіть я сама. І куди ж, по-твоєму, я мушу вирушити? І так, чому ти постійно називаєш мене...? Провісницею чи що?

— Тому що це те, хто ти є. Ти – Провісниця, одна з наймогутніших пророків у всьому Всесвіті за останні двісті років.

— Ти явно плутаєш мене з кимось іншим. Якби я була тою, про кого ти говориш, я б передбачила те, що зі мною сталося… — пробурмотіла я собі під ніс, відводячи погляд убік. Я просто не могла бути тією, про яку він говорить.

— Але це так. Нехай і не зараз, але в майбутньому ти станеш тією, хто врятує нас усіх. І відповідаючи на твоє запитання, тобі треба буде повернутися на Землю, до Нью-Йорка. Ти маєш знайти ту, що вижила. Ти маєш знайти нашу принцесу, Кассандро.

— Принцесу? Стривай! Ти маєш на увазі принцесу Латарініана? Але ж вся королівська родина загинула! Принаймні, я чула саме це.