Провісниця - Кетрін Огневич

***
"Ненавиджу їй брехати. Як же це я ненавиджу!", тільки й було в думках Фабіана.

Бачити біль у її очах, коли хлопець відсторонився, було болісно. Він знав, що краще піти зараз, ніж піддатися пристрасті та забути про все на світі. Але його турбувало те, що батько приходив до неї та розмовляв з нею без його відома. А ще турбувало те, що коли Фабіан запитав її прямо про що вони говорили, вона поводилася дуже дивно. Виникло відчуття, ніби вона була під закляттям Заборони. Зазвичай його використовували для того, щоб не проговоритись і не видати ненароком важливий секрет. І зараз інтуїція хлопця підказувала, що хтось спеціально наклав на Кессі це закляття. І цей хтось, мабуть, його батько.

Недовго думаючи, Фабіан одразу перемістився до головної зали, і застав батька в компанії Трістана. Обидва були схвильовані, коли помітили мене.

— Залиш нас, —сказав Фабіан братові, і той насупився, явно будучи не в захваті від його слів. Батько кивнув, даючи йому дозвіл покинути їх, і Трістан вийшов із зали.

— В чому справа, Фабіане?

— В чому справа? Цікаво, я хотів поставити те саме питання. В які ігри ти граєш, батьку?

— Не розумію про що ти.

— О, все ти чудово розумієш! Ти думав, я не помічу, що ти наклав на неї закляття Заборони? Я не настільки дурний, щоби не помітити це. Навіщо ти це зробив?

— Ах, ти про це… Не варто так перейматися, Фабіане. Адже з дівчиною нічого не трапилося. Я просто убезпечив себе на випадок, якщо вона раптом захоче розповісти подробиці нашої розмови з нею.

— А посвятити мене в це не можна, так? Потрібно обов'язково тримати інтригу до останнього?

— Я попросив Кассандру про послугу, от і все. Це стосується тебе.

— Яким чином я до цього причетний?

— Повір мені, коли я говорю, що для цього в мене були вагомі причини, Фабіане.

— Якими ти не хочеш ділитися! Чому ти все приховуєш від мене? Що такого важливого ти не розповідаєш? Мені вже набридло все це! З моменту появи Кессі ти ведеш себе вкрай дивно, і я не можу цього зрозуміти.

— Можу лише сказати, що це пов'язане із її пророцтвом.

— Виходить, ти його знайшов?

— Так.

— І?

— Фабіане, пророцтво на те і є пророцтвом, щоб Обраний або Обрана могли виконати своє призначення. Я не можу повідомити тобі всіх деталей, але про тебе там також говориться, сину. Тому наберися терпіння, і ти сам все дізнаєшся.

— Суцільні відмовки – нічого нового! І що ти накажеш мені робити? Брехати їй і далі про те, хто я? Я так більше не можу!

— Тобі доведеться, Фабіане.

— Але…

— Не сперечайся зі мною, інакше доведеться тебе змусити. Ти – найсвавільніший із моїх синів, і я заплющував на це очі, бо знаю, яка роль тобі приготовлена. Але не думай, що я не піду проти тебе, якщо надумаєш перешкодити здійснитися задуманому.

— Ти мені погрожуєш? — у невірі перепитує Фабіан батька, і помічає, як темніють від гніву його очі.

— Лише попереджаю, Фабіане. Не стій у мене на шляху... — З цими словами він підводиться зі свого трону, і прямує до виходу із зали.

Фабіан все ще шокований, тому що до цього моменту ще не бачив свого батька таким. Так, він міг сердитись на хлопця, коли той робив щось не так, але ніколи не говорив зі ним так, як зараз. Вперше в житті йому стало страшно. 

Що такого, на його думку, Фабіан міг зробити, від чого батько став кидатись погрозами?

_________________________________________________

P.S. До речі про невелике посилання до Латарініана - наступна книга буде якраз про цей світ та його героїв. І вже зовсім скоро :)