Провісниця - Кетрін Огневич

Наступного ранку я прокидаюся сама. Мабуть, Фабіан прокинувся раніше за мене і пішов. Що ж, я не звинувачувала його за це. Зрештою, ніхто не повинен дізнатися про наші стосунки. Принаймні, не зараз...
Помічаю, як відчиняються двері, і всередину заглядає Ліара. Дівчина як завжди осяйно усміхається, заходячи всередину з підносом їжі.

— Доброго ранку, Кессі. Як спалося?

— Доброго, Ліаро. Чудово. Що на сніданок? — запитую я дівчину, солодко потягуючись у ліжку, поки вона наближається до столика біля вікна.

— Еліри та нектар Амаріани.

— Ама-кого? — перепитую, оскільки вперше чую цю назву, чим викликаю в Ліари усмішку.

— Нектар Амаріани, це свого роду... сік, або щось на кшталт того. Навіть не знаю, чи пробували ви щось подібне раніше.

— Звучить інтригуюче, налий-но мені трохи цього нектару - хочу спробувати, — кажу я їй, і дівчина миттєво виконує моє прохання. Вона передає мені склянку з бурштиновою рідиною, і я роблю кілька ковтків.

— Що скажете?

— Дуже смачно. Чимось нагадує мені лікер, який я одного разу спробувала у своєї подруги на вечірці. Хоча й складно сказати, на що це схоже... Але дуже смачно. Я ж сподіваюся, це не алкоголь?

— Ні, що ви, зовсім ні! Це всього лише напій, який подають разом із десертом. Вам потрібні мої послуги?

— Ні, дякую. Йди, Ліара, я поки що трохи відпочину... — Дівчина без заперечень залишає кімнату, а я ледь можу стримати посмішку, коли відчуваю знайоме потріскування в повітрі. Я обертаюся, і застигаю в подиві, коли на місці Фабіана помічаю короля.

— Гадаю, ви очікували побачити когось іншого, леді Блек?

***

Король пильно розглядає дівчину, що сидить перед ним, яка виглядає трохи наляканою. Проте вона одразу ж збирається з духом і розправляє плечі. 

— Зовсім ні. Я не очікувала побачити вас тут, Ваша Величносте. До того ж у таку ранню годину... — вимовила дівчина, і він не міг не помітити, як змінився її голос. Вона досі вороже ставилася до нього, і він не звинувачував її за це.  

Покійна дружина точно дала б йому прочухана, якби він поводився так із нею. Однак, Кассандра Блек була зовсім не такою, як його красуня-дружина, яку він досі кохав навіть після стількох років. Дівчина була норовливою, і це його тішило. Проте він не заздрив її майбутньому судженому, якому судилося терпіти її характер. 

— Гадаю, вас зацікавить те, що я скажу. Йтиметься про подію, яка незабаром відбудеться в палаці, і мені знадобиться ваша допомога, юна леді. 

— Справді? І що ж вам від мене потрібно, Ваша Величносте? 

— Мені потрібно, щоб ви були присутні на цьому балу. Один із моїх шпигунів повідомив, що на одного з моїх синів планується напад. І мені потрібно бути готовим до всього.

— І тут, вочевидь, у роль вступаю я. Гадаю, вам потрібен мій дар? 

— Звісно. 

— Чому не Азгір? Хіба він не впорається? У нього такий самий дар, як і в мене. 

— Не погоджуся з вами, леді Блек.

— Тому, що ваш дар сильніший за Азгіра. Ви можете побачити те, чого не зможе побачити він... Завтра у вас буде можливість скористатися вашими здібностями. Сподіваюся, що ви зможете передбачити напад, якщо такий планувався. Не підведіть мене, леді Блек.