Буря Мечів - Джордж Мартін

Кетлін не треба було пояснювати, яким саме чином Джейн Вестерлінг втішала її сина.

— І на другий день ти з нею одружився?

Він зазирнув їй в очі — гордо й нещасно воднораз.

— Так чинять чесні люди. Вона добра й мила, мамо, з неї вийде гарна дружина.

— Можливо. Та лорда Фрея це не зм’якшить.

— Знаю,— з болем мовив син.— Я напартачив у всьому, крім боїв, так? Я гадав, що бої — це найскладніше, але... якби я послухався тебе і далі тримав Теона як заручника, я б досі правив на Півночі, а Бран з Риконом були б живі й неушкоджені у Вічнозимі.

— Можливо. А може, й ні. Лорд Балон усе одно міг наважитися почати війну. Коли він потягнувся по корону минулого разу, це коштувало йому двох синів. Може, він вирішив, що втратити цього разу тільки одного — це дешева ціна,— сказала Кетлін і торкнулася його руки.— Потому як ви одружилися, що було з Фреями?

Роб похитав головою.

— З сером Стевроном мені вдалося б якось залагодити, але сер Райман твердолобий, як камінь, а Чорний Волдер... його назвали так не за колір бороди, це вже точно. Він зайшов так далеко, що запевняв: його сестри не відмовляться одружитися з удівцем. Я б його убив на місці, якби Джейн не стримала мене.

— Ти завдав дому Фреїв тяжкої образи, Робе.

— Я не хотів. Сер Стеврон загинув за мене, а про такого вірного зброєносця, як Олівар, мріяв би кожен король. Він просився залишитися зі мною, але сер Райман забрав його з рештою вояків. З усією їхньою потугою. Великий Джон під’юджував мене напасти на них...

— Битися зі своїми в оточенні ворогів? — мовила вона.— Для тебе це був би кінець.

— Так. Я тут подумав, може, ми знайдемо інших женихів для дочок лорда Волдера. Сер Вендель Мандерлі пропонує взяти шлюб з однією з них, а Великий Джон каже, його дядьки не від того, щоб знову одружитися. Якщо лорд Волдер вчинить розсудливо...

— А він не розсудливий,— сказала Кетлін.— Він гоноровий, і неймовірно вразливий. І ти це знаєш. Він хотів стати дідом короля. Тобі не задобрити його, пропонуючи двох старих сивих розбійників і молодшого сина найбільшого товстуна в усіх Сімох Королівствах. Ти не тільки порушив обітницю, але й зневажив честь Близнючок, обравши собі дружину з біднішого дому.

Роб наїжачився.

— У Вестерлінгів кров чистіша за Фреїв! Це давній рід, що йде ще від перших людей. Королі Кичери до Завоювання одружувалися з Вестерлінгами, а триста років тому була королева Джейн Вестерлінг — її пошлюбив король Мейгор.

— Це тільки підсипле солі на рани лорда Волдера. Його завжди дратувало, що давніші доми дивляться на Фреїв як на новачків. Якщо його послухати, то це буде не перша завдана йому образа. Джон Арин не хотів брати за годованців його онуків, а твій дідо відмовився одружити Едмура,— вона кивнула на брата, який саме долучився до них,— з однією з його дочок.

— Ваша світлосте,— заговорив Бринден Чорнопструг,— ліпше нам продовжити наодинці.

— Так,— стомлено мовив Роб.— Вмираю — так хочу келих вина. Ходімо в залу аудієнцій, мабуть.

Коли вони рушили сходами нагору, Кетлін поставила запитання, яке мучило її відтоді, як вона увійшла в залу.

— Робе, де Сіровій?

— У дворі, гризе там баранячу кістку. Я попросив псаря його нагодувати.

— Раніше ти завжди тримав його при собі.

— У залі не місце для вовка. Він тут нудиться, ти ж бачила. Гарчить і кусається. Не слід було його брати з собою на війну. Він стількох людей загриз, що зовсім страх перед ними втратив. Джейн його побоюється, а її матір він просто жахає.

«Ось у чому справа!» — подумала Кетлін.

— Він невід’ємний від тебе, Робе. Боятися його — боятися тебе.

— Я не вовк, хай як мене називають,— сердито мовив Роб.— У Стрімчаку Сіровій загриз чоловіка, потім ще одного в Ясенмежжі, а на Волоброді — шістьох чи сімох. Якби ти бачила...

— Я бачила, як Бранів вовк перегриз людині горлянку у Вічнозимі,— різко сказала вона,— і тільки ще більше полюбила його за це.

— То інші справа! Той чоловік у Стрімчаку був лицарем, Джейн його все життя знала. Важко винити її за те, що вона боїться. Сіровію і її дядько не подобається. Щоразу як сер Рольф опиняється поблизу, він зуби вищиряє.

Кетлін прошив дрож.

— Відішли сера Рольфа геть. Негайно.

— Куди? Назад у Стрімчак, щоб Ланістери його голову на палю нахромили? Джейн його любить. Він-бо її дядько, й до того ж управний лицар. Мені треба більше таких людей, як Рольф Спайсер, а не менше. Не збираюсь я його виганяти тільки тому, що моєму вовкові не сподобався його запах.

— Робе,— зупинилася Кетлін і стиснула сина за руку.— Одного разу я тебе просила тримати Теона Грейджоя при собі, але ти не послухав. Послухай тепер. Відішли цього чоловіка геть. Я не кажу виганяти його. Дай йому завдання, для виконання якого потрібна мужня людина, якусь почесну задачу, байдуже яку... але не тримай його біля себе.

— Може,— нахмурився Роб,— мені давати Сіровію обнюхувати всіх моїх лицарів? Можуть знайтися й інші, чий запах йому не сподобається.

— Якщо хтось не сподобається Сіровію, я не хочу, щоб він перебував поряд з тобою. Ці вовки не просто вовки, Робе. Ти й сам це повинен розуміти. Я вважаю, що їх нам послали боги. Боги твого батька — давні боги Півночі. П’ять вовченят для п’ятьох дітей з родини Старків.

— Шість,— сказав Роб.— Для Джона теж було вовченя. Це ж я їх знайшов, пам’ятаєш? І я знаю, скільки їх було і звідки вони взялися. Я раніше думав так само, як і ти, що вовки — наші охоронці, наші захисники, поки...

— Поки? — спитала вона.

У Роба напружилося підборіддя.

— Поки мені не розповіли, що від Теонової руки загинули Бран з Риконом. Не допомогли їм їхні вовки! Я вже не хлопчик, мамо. Я — король і сам себе здатен захистити,— сказав він і зітхнув.—