Зворотний бік світла - Дарунок Корній

Моне від Мане, що плутає сатирів з віслюками? Про свій інтелектуальний кругозір взагалі мовчить, розуму там, в головешці, хоч «добавляй». Ги-ги. То вона — вродлива, з вічно задертим носом, пацанячою стрижкою, малим ростом та синцями від тренувань по руках та ногах? А таланти? Вах, колись у дитинстві вона намалювала слона, то вчителька їй за дикобраза поставила десять… Ні віршів писати, ні пісень складати, хіба що писка начистити — оце запросто, але чи до цього тре’ мати таланти? Он на своїх уроках самооборони для дівчат вона будь-яку пацанку цього за два тижні навчить. А те, що вона безсмертна, то навіть не її вибір, «так сі стало», як каже колежанка мами тітка Віра. Та й про це взагалі ніхто не знає, бо про це на лобі у неї не написано і… Точно, хлопець прикалується, а вона, дуринда, вуха розвісила:

— Славку, ти прибалдів чи поганок об’ївся? Звар’ювати можна, друже! Це ти про мене оті всі словечка наговорив чи ще про якусь Мальву? Ти мене ні з ким не сплутав, шановний?

Точно, прикалується. Мальва піднялася з трави, хмикнула та пішла геть, не озираючись. Але їй так хотілося озирнутися, ледве стримувала себе. Ліпше б вона тоді озирнулася, певне, не однією халепою було б у неї менше.

Але Святослав не прикалувався. Після того вечора він просто не зводив з Мальви очей. Він дарував їй квіти, малював її портрети, вже зовсім по-дитячому запускав через квартирку її кімнати записки-літачки з віршами… Ну, яке серце від такого не розтане? Красень, у якого закохана вся жіноча половина табору, так упадає і за ким? За нестерпним дівчиськом… І Мальва розтанула. Вони багато говорили, жартували, Мальва навіть ловила себе на думці, що то не вона безсмертна, а він. Святик угадував всі її бажання наперед, інколи навіть думки. Таке буває в людей, що прожили одне з одним купу років і давно знають одне одного. Або, як каже мама, таке буває у тих, хто справді кохає. Очевидно — то друге. Мала таке відчуття, ніби знає Славка давно, просто вони ненадовго чомусь розлучилися, і ось тепер — знову разом, цього разу — назавжди.

Додому вони також поверталися разом. Святослав мешкав у Львові, вертав зараз до батьків, а з вересня у нього починався новий навчальний рік у Кракові. Мальві було все одно де. Поки що вона про перше вересня не думала, як і забула майже про Птаху, про всі оті викрутаси з безсмертними. Хіба що іноді їй снився Остап. Сидів на протилежному березі Черемошу і сумно зітхав. Але ранок той сон відносив кудись поза хмари, бо починався з телефонного дзвінка Святослава та слів: «Як тобі спалося, ангеле мій?» Мальва закохалася, і те почуття таки було взаємним.

9. Обмінчатник

Мальва ще ніколи по-справжньому не цілувалася, Батьківські та колежанські поцілунки не рахуються. А з хлопцями якось у неї не складалося, вони полохалися її, як чорт ладану, — бо крім спритних кулаків мала ще й надто гострого язика, тож всі залицяння могли закінчитися для кавалера трагічно або комічно, якщо не поб’ють, то висміють. Зі Святославом складалося по-іншому. Чи не вперше їй лестило те, що саме от такий, як Святик, що називається, втюрився в неї. До знайомства зі Славком вона частенько згадувала Остапа, служку Птахи. Запав він їй у серце і все. Таке не пояснювалося. Однак було якось ніяково розпитувати Птаху про хлопця. Бо та говорила такою високою мовою і про надто неземні речі, підхмарні матерії, що навіть ніяково ставало не то що запитувати, а навіть думати поруч з нею про якісь там звичайнісінькі зацікавлення молодої дівчини. Мальва ж покликана стати кимсь на кшталт бога, чи що. Дико звучало, однак… Саме це слово так і крутилося на язиці у Мальви, бо хто може бути безсмертним — тільки боги. Тепер майже зрозуміла, чому Птаха розділяє Творця і безсмертних, ніколи його, не називаючи Богом… Творець — один, а Боги… Напевне, що безліч, вони змінюють одне одного, залежно від цивілізаційних умов, рівня культури та освіченості. Тому, очевидно, ставити Птасі приземлені питання поки що не сміла.

І от в житті Мальви з’являється Славко. Такий, яким колись собі придумала справжнього майбутнього коханого: розумний, дотепний, ніжний, добрий, турботливий, закоханий, талановитий, а найважливіше — реальний. Його могла торкнутися, поговорити з ним, послухати. А майстерня Святослава — то правдивий вернісаж. Там пахло і солодко, і гірко — барвистістю, розчинниками та полином, чомусь довкола пахло полином. Святослав любив його малювати — пейзажі, натюрморти, портрети, але ніде в майстерні не побачила навіть листочка полинового. Картини здавалися надто справжніми, тому, певне й пахли. Відчувала добре в майстерні юнака ще чиюсь присутність, може, то була його муза, яка спостерігала за непроханими гостями десь з-під люстри, а чи то було натхнення. Трохи полохалася цього, завжди те, чого не розумієш, лякає. Найбільше вразив Мальву автопортрет. На ньому Святослав здавався аж надто реальним, чомусь дуже печальним, зі зболеним сумом в очах. Хлопець тримав у руках полиновий букет, а за плечима височіли гори, певне Карпати.

Тиждень вони зустрічаються вже у Львові, і Святослав Мальві все більше і більше впадає в душу. За три дні повертаються з морів батьки, тож Мальва мусить познайомити їх з Святославом. Татові він точно сподобається, історія — Славкове захоплення, а всі, хто любить історію, не можуть бути поганими людьми, в тому впевнений тато. Мальва Птаху також познайомить зі Святославом. Невідомо, як вона на нього зреагує, але то має бути цікаво. Чомусь найменше журилася зараз її реакцією, може тому, що кохала вперше в житті — по-справжньому.

Вчора познайомила Святослава з Лідкою, спеціально, вона ж бо проти Лідки як горобець супроти орла, сіра, непомітна. Лідка — красуня, розумниця, інтелектуалка. Так Святослав на Лідку за весь вечір тільки два рази і подивився: коли знайомилися і коли прощалися. Звісно, Славко з Лідкою відразу знайшли спільну мову, розмовляли на різноманітні теми, щось про Мане чи Моне. Дідько, досі їх плутає. Лідка ж пізніше передзвонила і сказала:

— Мальво, він — супер! Втюрився в тебе, дорогенька. Хлопець — золото: розумний, дотепний, вихований! Такі на дорозі не валяються, не проґав свого щастя, — жу-жу-жу з дифірамбами про інтелект Славка та про таланти.

Сьогодні сходили зі Святославом та Лідкою в кіно. Провели колежанку додому, а тоді Святослав повів Мальву.

— Зайдеш на чай? — запропонувала Мальва.

Було ще не дуже пізно, шоста