Та, що пробуджує дар - Ірина Герасимова

Вершники заворушилися й дійсно одразу рушили з місця.

– Дякую за нагоду! – крикнув орт-барон Тіллану.

Той дивився, як вони скачуть геть, потім захитався, його чоло блищало від поту. Ітмар повів його назад у хату, лаючи разом із Вельдою, що вставати було зарано. І коли вона допомогла йому роздягнутися, щоб вкласти в ліжко, він тихо сказав їй зі сльозами на очах:

– Я всім брешу. Я більше не маг.