Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

– Гадаю, ми на порозі великої війни…

– Що?! – отямився я.

– Мені здається, або виник новий Храм, або Світ Тварюк[15] звільнився. І молись усім богам, хлопче, щоб я помилився, бо до війни ми не готові. Занадто довго світ жив у затишші. Не-люди знали, що їх захистить Лан, люди сподівалися на Радіса. Навіть Пустка не витримає наскоку завойовників, особливо озброєних Рятівниками.

– Але це ж напевно клуський…

– Ти чув коли-небудь про клусьця, якого звуть Кені-мей? – перебив мене перевертень. – У них чоловічі імена закінчуються на -с. Боюся, все набагато складніше.

***

{Рена}

Зете, я так втомилася… Мелос – кошмарне місто, його жителі жахливі, а про гостей краще не згадувати. Ми приїхали сюди в пошуках вожака роду Старшого Вовка, який вирушив за вбивцею своєї дочки. Лан вважав, ніби так можна розв’язати проблему. Ми його підтримали, оскільки на свіжих могилах тих, хто вбив Нява, ніяких слідів душі брата не виявилося. Цей перевертень – хоч якась зачіпка.

Єдине, що мені сподобалося, – виступ співачки в третьосортній забігайлівці, куди чомусь понесло не-людя, та те, що Арголін мовчав цілий день. Втім, ще не вечір… І є у мене підозри, що наша Високість притих неспроста. Нехай він і поводиться в межах пристойності, його спритні оченята аж стріляють по сторонах, вишукуючи неприємності. Але дякую тому милому дідусеві-вампіру, який розважав юного спадкоємця казками про гномів. Дуже дякую. Хлопець слухав як зачарований, часом забуваючи про свій кепський характер.

О-ох, у що ж я вплуталася, га? Іноді мені здається, що мої погані передчуття абсолютно безпідставні і все буде добре, іноді я впадаю у відчай і ледь стримуюся, щоб не заплакати. А іноді уявляю, як би все склалося, якщо б ми з братом залишились у нашому ненависному Веселому кварталі… І приходжу до висновку, що життя не таке вже й погане.

[15] Докладніше про Світ Тварюк можна прочитати в романі «Гра в чуже життя. Ціна гри».