Ми - дракони - Тала Тоцка
Еррегор мружився на сонці, прискіпливио обдивляючись ристалище. Пітьма роздери це сонячне світло, може, надіти світлонепроникну пов'язку? Але лише уявив, як почне завивати цей літаючий курбак Деорк, а його булькаті синочки за ним повторювати, зараз же махнув рукою. Ні до чого давати привід до зайвих розмов, а тим більше показувати, що він, амір Андалурсії Еррегор Болігард, не має довіри до своїх суперників.
Весь абсурд був у тому, що жоден з присутніх анітрохи не сумнівався, що амір Болігард і близько не обманюється в своїх підступних сусідах, і якби не нагальна потреба, ні в якому разі не дозволив би своєму дорогому хлопчикові і Сагідаровому сину погоджуватися на поєдинок.
Але судячи з того, що сюди з'явилися і цар Ліньєрри Актеон Сьомий, і правитель Солуна Найсвітліший Князь Гетерей, — зрозуміло чому князь, межа Солуна з Андалурсією тягнеться майже по всьому континенту, а ось царя якого пітьма принесла, якщо з Ліньєррою вони навіть не сусіди? — язикатий Деорк вже всьому світу наплів, якими немічними і кволими стали андалурські дракони.
Князь Гетерей встиг при тій короткій зустрічі наодинці, коли вони перекинулися парою слів після вечері, пошепки розповісти Еррегору, як розпинався Деорк перед ним з Актеоном. І що Вогнедишним прийшов кінець, і що як зараз у Болігардів не забрати землі, їх всіх чекає велика біда, і ще безліч всіляких страхів.
Еррегор вже як міг себе стримував, щоб не піти назад в намет та не витягнути за грудки брехливу косооку жабу. Всі б і без поєдинку побачили, чого вартий Дракон Світла проти Вогнедишного навіть у найслабшій своїй іпостасі. Але так не можна, поєдинок оголошений, нехай буде поєдинок. Що ж, тепер і подивимося, хто тут кволий та немічний.
Амір замилувався Ейнаром, який якраз виїжджав на ристалище на великому, чорному мораві. Як же змінився геронський хлопчик, але ж зовсім нещодавно був таким худорлявим, прямо наскрізь світився, шкіра та кістки! Ніби вчора це було, коли Еррегор прилетів оглянути його після занадто раннього перетворення, і коли вперше побачив свою кохану…
Але ж він її не бачив тоді, раптом подумалося Еррегору, він же сліпий був майже, він серцем її відчув, Тона йому і спину вилікувала, і очі, і душу. Щоб знову поранити в саме серце. І як же так сталося з ними, що живуть вони тепер далеко один від одного, як чужі, але ж рідніше неї у Еррегора лише сестричка та хлопчик їх дорогий, Дастіан?
Коли на ристалище виїхав Дастіан, амір не стримався. Дві великі сльози стекли по щоках і покотилися вниз. Перед ним був один в один його батько, великий амір Бальденор, буває ж така схожість, скажи кому — не повірять. Сам Еррегор пішов у матір, хоча діти його старші на нього так само були схожі, але їх більше немає, навіщо ще й цю рану ятрити.
А слідом виїхали обидва принца Узери, і у аміра відразу ж зіпсувався настрій. Небесний Бог і Пресвітла Матір, бережи його і весь народ Андалурсії від такого убозтва! Глашатай поважно прочитав правила поєдинку, всі чотири принца рушили по колу, вітаючи глядачів, а потім вклонилися суперникам.
Еррегор задоволено зазначив, що його хлопчики ледь хитнули головами в бік Геллара з Карлаєм, в той час як ті мало не вдвічі склалися. Що за улесливість незрозуміла, не замислили вони чого?
Амір з незрозумілим недобрим передчуттям в душі спостерігав, як під звуки горна морави злетіли вгору, і принци зайняли кожен свою позицію.
***
Рассел спостерігав поєдинок з найзручнішого ракурсу — ложі його світлості короля Сагідара, краще було б видно тільки з ложі його величності аміра, але туди Рассела не запрошували. Дивлячись на своїх вихованців, Расс щиро дивувався, про що взагалі думав Деорк Узера, коли пропонував цей поєдинок. Його сини так програшно виглядали проти молодих вогневих драконівських принців, що і без поєдинку ставало зрозуміло, хто й далі буде задавати тон в Андалурсії, і з ким будуть рахуватися за її межами.
Гаразд, ні Геллара, ні Карлая кволими не назвеш, навпаки, обидва кремезні, ноги короткі, руки міцні, але все ж, будь Рассел Деорком, ні за що не поставив би їх поруч з такими красенями, як Ейнар з Дастіаном, просто не став би ганьбитися. Але, мабуть, мізків Деорка на підступність тільки й вистачало, міркувати це не про нього.
Рассел надто хвилювався, проте не показував цього. Досить того, що Івейна сиділа як статуя, її бліде обличчя він тільки що бачив серед фрейлін королеви. Хлопчики старалися, але за такий короткий час складно отримати якісь особливі результати. Досить того, що Рас звідкись із глибин здобував такі знання, що його вихованці геть дивувалися.
— Де ти цього навчився, Расе? — захоплено питав Дастіан, перекидаючи Ейнара через себе, а Рассел тільки бубнів у відповідь щось незрозуміле.
Він не пам'ятав. Нічого, пітьма його роздери, не пам'ятав, звідки вони спливають у нього в голові ці кидки і захвати. Він і сам знав, що це тілесна пам'ять, ну так хіба від цього ставало легше? І одна думка тільки підтримувала його, що сьогодні вночі настає той самий час, коли у нього і у Івейни — чи все ж, у амірани Елісси? — з'явиться крихітний шанс дізнатися про себе правду і зрозуміти, як жити далі.
А поки треба було пережити поєдинок. І дивлячись на принців, які об'їжджали ряди глядачів, що захоплено їх зустрічали, Рассел подумав, що сьогодні він цілком може отримати ще одну смугу сивини, так би мовити, для симетрії.
А морави вже піднялися в небо, і Рассел із задоволенням зазначив, що їхні очі, як і очі принців, щільно облягають світлонепроникні пов'язки. Він уже чув, що Деорк побіг до Еррегора бухтіти і обурюватися.