Як я стала королевою - Ольга Обська

— А ти мені подобаєшся, Піполо.

Він розплився у задоволеній усмішці.

— Я знав, що ми потоваришуємо. І, крім усього іншого, я можу бути дуже корисним, тому що все про всіх знаю.

— І про мене?

— Звісно, моя королева.

— Чому мене називають королевою?

— Тому що ти і є королева. Будуть ті, хто в цьому засумніваються. Будуть ті, хто скаже, що це помилка. Але не слухай їх. Піполо знає краще. Ось, візьми, — він простягнув їй якусь невелику річ.

— Що це? — Аліса з цікавістю розглядала подарунок — глиняну фігурку червоноперої пташки.

— Це свисток. Дунь у трубочку.

Вона слухняно виконала команду — подула в отвір, яким закінчувалася трубочка, що стирчала з пташки. Але нічого не сталося.

— Не працює, — похитала головою Аліса.

— Працює, — заперечив блазень. — Ніхто не чує звуку цієї дудочки, ніхто, крім Піполо. А я почую його з будь-якої відстані. Якщо стане сумно, клич. Я прийду. Я знаю, що скоро тобі стане дуже сумно.

— Чому?

— Ритуал, у якому ти взяла участь, заспокоює та дурманить. Але щойно дурман спаде і ти усвідомиш, що сталося, то засмутишся.

А й справді, Аліса досі ніби в якомусь дурмані. У неї так і не виходить адекватно сприймати дійсність, хоч вона дуже старається. Її не залишає відчуття, що вона просто дивиться яскравий фільм.

— Але що це за ритуал? У чому я взяла участь?

— Шлюбний ритуал.

— Як це, шлюбний? — недобрі думки ворухнулися в голові.

— Хочеш згадати? Випий еліксир, який дав тобі Жанкарло.

— Жанкарло здається мені інтриганом. У нього очі людини, яка того й диви обдурить. Чи безпечно приймати його зілля?

— Він хитрує, але ніколи не завдасть шкоди своїй королеві, — блазень взяв із секретера флакончик з еліксиром і вклав Алісі в руку, а сам безшумно вислизнув з кімнати.

Вона покрутила пляшечку в руці. Випити? Була не була! Настав час зазирнути правді у вічі і дізнатися, що все-таки сталося. І хоча ця синя рідина виглядала вкрай підозріло, Аліса рішуче зняла з флакона кришку і вилила його вміст собі у рот.