Як я стала королевою - Ольга Обська

— Так, мій королю, — чемно вклонився йому Жанкарло.

Король??! Анітрохи не схожий.

У тих книжках, які читала Аліса, королі були суворими похмурими тиранами за сорок із вицвілим волоссям і очима. А у цього гарячого брюнета очі горіли так, що хоч сонцезахисні окуляри надягай. Якби він зустрівся їй за більш нейтральних обставин, може навіть і сподобався б — Аліса любила енергійних і зухвалих, але, на жаль, вона вирішила вважати його винним у тих дивовижах, які з нею відбуваються, а тому італієць не мав жодного шансу попасти до Аліси у милість.

— Мелісо, — лікар підійшов ближче до ліжка. Його обличчя висловлювало співчуття.

Запитати, чому він називає її чужим ім'ям, чи ні? Хіба є сенс шукати логіку в галюцинаціях?

— Ми знаємо, які ви розгублені через те, що не можете пригадати останні події, але я маю еліксир, який поверне вам пам'ять.

Жанкарло вийняв з кишені камзола невеличкий флакон і простягнув Алісі.

— Треба випити до дна. Залпом.

Підозріла синя рідина вирувала в пляшці сама собою. Оце вже ні. Аліса це не питиме. Тут і так незрозуміло, чим її накачали. Нової порції вона не витримає. Годі! Настав час покінчити з цими галюцинаціями.

Вона відсунула руку лікаря з флаконом.

— Де тут можна вмитися?

Чомусь Аліса була впевнена, що варто їй добре сполоснути обличчя холодною водою і в голові відразу проясниться, а потім зникнуть і всі дивацтва й видіння.

— Ми пришлемо до вас камеристку, щоб допомогла з обмиванням, — пообіцяв Жанкарло. — Але спочатку рекомендую випити еліксир.

Алісі в руки все ж таки вклали пляшечку.

— А що як не вип'ю?

— Накажу тебе стратити, — променисто посміхнувся зараза-італієць.