Список бажань - Йон Колфер

— Справді? І де таке написано в Біблії?

— Таке не написано в цій гарній книзі. Я відчуваю це душею.

Петро всміхнувся. Хто сподівався, що італієць сперечатиметься біля самісіньких райських воріт?

Святий швидко підсумував бали. Ти б здивувався, дізнавшись, скільки негативних балів додає кепська поведінка.

— Навіть не знаю, Луїджі. Усі ці мафіозні штучки у п’ятдесят. Здається ти вичерпав ліміт.

Фабрицці побілів.

— Ви ж не збираєтесь?..

— На жаль, збираюся, — мовив Петро, тягнучись до кнопки “Лімб”, схованої внизу під стільницею.

Італієць склав долоні, як для молитви, і… задзвонив телефон.

Петро звів очі догори. Знову Вельзевул. Чи може цей пекельний бодай одного разу зробити щось самостійно? Він натис на кнопку “Прийняти”.

— Слухаю.

— Це я, Вельзевул.

— Міг би й не називатись.

— У нас знизу невеличка проблема, співотче.

— Мені здавалось, ти полюбляєш проблеми.

— Не такі. Мою посаду поставлено на карту.

— О, — мовив Петро, — це таки проблема.

Попри те, що архангел і демон займають протилежні спектральні кінці, послуговуючись теологічною мовою, впродовж кількох останніх століть у них склалися особливі взаємини. Нічого ґрунтовного. Жодних обмінів бізнесовими таємницями чи ще чогось такого. Проте обидва розуміли схожість їхньої роботи. Вони також розуміли переваги стримування земних від руйнування планети. Врешті-решт, нащо душі без тіл? Тож пекельник із архангелом підтримували зв’язок. Їхнє маленьке комюніке попередило кілька політичних президентських убивств і світову війну. Якщо Вельзевула замінять кимось іншим, новий Номер Два може бути не такий поступливий.

— Е… mі scusi, Santa Pietro?[3] — несподівано ввічливо почав Луїджі.

Петро роздратовано махнув рукою:

— А, проходь. І жодних мені гангстерських штучок.

— Si, si.[4] Жодних гангстерських штучок.

Луїджі застрибав до раю, з кожним кроком молодшаючи. Петро повернувся до розмови.

— Отож яка в тебе проблема, Вулику? — Петро вишкірився в бік телефона. Його співрозмовник пахкатиме вогнем, але муситиме стримуватись, якщо хоче допомоги.

— Повелитель шукає душу.

— А як щодо суддівської конвенції?

— Ні. Особливу душу. Гадаю, якби вона з’явилась біля Перлистих Воріт, ми змогли б поторгуватися.

— Поза обговоренням. Безневинна душа в Пеклі. Не може бути й мови.

— Аж ніяк не безневинна. Ми чекаємо на неї тут унизу сьогодні. Навіть не знаю, як їй вдалось утекти.

— Гм… — Петро перебирав пальцями свою сиву бороду. — Дай-но мені статистику.

— Ось. Меґ Фінн. Чотирнадцять років. Ірландка. Вибух газу.

Петро повів пальцем до літери “ф”.

— Фінн. Фінн. Ось вона. Меґ Фінн. Непоганий перелік дрібних злочинів. І жодного позитивного бала. Єдиний великий плюс наприкінці. Зажди, я підрахую.

Петро провів пальцем уздовж колонок і поганих, і добрих учинків, підраховуючи бали, і насупився.

— Гм. Не все так просто.

— А що хіба?

— Зачекай трохи, Вулику. Я зараз надішлю повідомлення на твою трубку.

Миїші обладнав телефони сканером, факсом і мейлом. Петро затримав трубку над потрібною сторінкою і натиснув на кнопку “Надіслати”. За кілька секунд він почув, як його співрозмовник видихнув:

— Чорт мене забирай.

Петро ледь помітно посміхнувся:

— У тебе такий самий результат, як в у мене?

— Так. Абсолютно порівну. Нульовий баланс. Вона врятувалася в останню хвилину. Я не бачив такого ще з…

— Ще з часів того патлатого рок-н-ролера.

— Саме так. А коли він повернувся на Землю, то побачив, чого накоїв.

Петро на хвильку замислився:

— Це дуже небезпечно, Вулику. Через таке починалися війни.

— Знаю. Ця душа ні сіло ні впало стала вкрай важливою.

— Мусимо дати їй спокій, Вельзевуле. Досить одного втраченого кишенькового злодія в долині смертних.

— Звичайно, — шовковим голосом мовив Вельзевул. — Тепер це поза нашим впливом. Нехай дівчисько само собі підпише вирок. Не варто надсилати по неї Ловця душ.

— Гм, — сказав Петро, занепокоєний Вельзевуловою згодою. — Гаразд. Доки ми розуміємо один одного.

— Чудово, — гарикнув демон і натиснув на кнопку “Відбій”.

Петро запхнув мобільника до кишені. Справи не завершено. Цей улесливий голос. Вельзевул збирається надіслати демона на Землю, щоб віднайти втрачену душу. Ловця душ. Петро певен цього. Вельзевул ладен піти на небажані наслідки в долині смертних заради цього ірландського дівчиська. Хто вона така, ця Меґ Фінн? І чому з доброго дива вона стала найпопулярнішою душею у Всесвіті?

Вельзевул вистромив носа з темряви. Усе чисто. Отож, Фінн мусить повернутися. Не надовго втекла. Він певен. Утекла саме настільки, щоб додати кілька балів до колонки негативних учинків. Відтак Люцифер отримає жадану душу. А Вельзевул залишиться на посаді до наступної кризи.

Він збрехав Петрові. Ну то й що? Він же демон урешті-решт. А чого цей праведник — два капці у білих манатках — хотів?

Меґ не хотіла розплющувати очей. Вона лежала, ховаючись за власними повіками, вона склала власну історію, що пояснювала нещодавні події. Вона лежала б отак довіку і ніколи навіть не глянула б на те, що довкола.