Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Олеся кивнула і слухняно пішла за головним мудрецем королівства, одягненим у довгий заляпаний халат із безліччю кишень. Їй раптом стало не те, щоб соромно, але все таки дуже ніяково за свій безглуздий вчинок.
У кабінеті Маріл посадив її на жорсткий табурет.
– А тепер слухай...
Мудрець теж почувався не у своїй тарілці. Адже він знав, що дівчина приречена, а мав говорити з нею так, щоб вона ні про що не здогадалася.
– Стародавні пророцтва віщають про те, що дівчина зі світу смертних людей зуміє врятувати наше королівство від загибелі. Тому в потрібний час ми й відкрили портал, не знаючи, хто крізь нього пройде. Прийшла ти. Отже, ти і є – обрана з пророцтва.
– Чудовий сюжет для фентезійного роману! Тільки, знаєте, що... Мені якось зовсім не хочеться становитися його головною героїнею. І не кажіть, шановний, що в мене немає вибору! – поморщилася Олеся.
– Але в тебе його справді немає, – розвів руками Маріл, який уже почав потроху заглиблюватися в дивну мову світу Ірзи і знаходив, що в ній дуже багато безглуздих слів.
– Ну припустімо... Я повірила, погодилася... І тепер я маю щось там зробити, щоб повернутися додому, хіба не так?
– Саме так! – кивнув Маріл, не суперечачи їй.
Нехай краще думає, що все для неї завершиться добре.
– Ви можете мене змусити допомагати вам? – обережно поцікавилася Олеся, уже виношуючи наступну думку.
– Ні, цього зробити ми не можемо.
– Тоді хрін що отримаєте! Точніше, отримаєте, якщо повернете мені подруг... Раз ви одного разу створили портал, то можете це зробити ще раз. От хоч вбийте!
– Портал не можна створити за першим бажанням. Потрібні особливі умови...
– Мене це не хвилює. Або ви повернете мені Ліку та Інгу, або шукайте собі іншу обрану... Це моя умова!
Маріл не знав, що робити, він уперше стикався з такою нерозв'язною дилемою.
– Хіба немає жодного способу дізнатися, що сталося з іншими дівчатами? – почув він голос Адвіана, який саме відчинив двері й застав закінчення розмови.
– Ваша Високосте, – відповів із повагою, – обіцяю зробити все, що в моїх силах.
– То ти – принц? – запитала Олеся, роздивляючись Адвіана з такою цікавістю, з якою жінка може роздивлятися красивого чоловіка.
– Принц...
– І ти тут усе вирішуєш?
– Майже все...
–Тоді я хочу поговорити з тобою! Наодинці!
– Добре, – погодився Адвіан і подав знак Марілу, щоб він вийшов із кабінету.
