Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

— Пані Анабель, — чийсь боязкий голос вирвав із темряви забуття. — Пані Анабель, прошу вибачити, що потривожила, але вже час сніданку.

Сніжана розплющила очі і розгублено подивилася на дівчину в чепці і фартуху. Почувалася комп'ютером у процесі завантаження — знадобився час перш ніж зрозуміла, де вона і хто перед нею. Цю дівчину приставили до Сніжани слугою. Здається, її звуть Гріза. Покоївка дивилася нерішуче:

— Допомогти вам одягнутися до сніданку?

Виходить, Сніжана прокинулася там, де й заснула? Нічого Йоханнесу не вдалося. Еге… Крайдан мав рацію — цей ритуал абсолютно марний. Це просто спосіб ввести людину в транс. Тепер Сніжана навіть впевнена до кінця не була — чи не наснилося їй усе це: і Йоханнес, і ритуал, який він провів. Голова працювала туго. Потрібно вмитися і збадьоритися.

— Дякую, Грізо. Допомога не потрібна, — відмахнулась Сніжана від покоївки.

— Коли накажете подати сніданок?

— Сніданок поки що не потрібен, а от від кави не відмовилася б. І бажано міцної.

Гріза слухняно кивнула і вийшла. А Сніжана змусила себе піднятися і попрямувала до вбиральні. Крижана вода зробила свою справу — голова почала прояснюватися. І хоч Сніжана так поки і не дійшла однозначного висновку, чи приходив до неї Йоханнес, зате згадала, що в неї на сьогодні запланована купа справ — бібліотека та знайомства.

Сніжана встигла привести себе до ладу і жадібно припасти до чашки кави, залишеної Грізою, коли на порозі кімнати з'явився несподіваний гість — дівчина з вогненно-рудим волоссям у вишуканій жовтій сукні. По сукні Сніжана здогадалася, що перед нею одна з гостей фестивалю, а по кольору волосся, що вона жителька півдня.

— Доброго ранку, — привітно вимовила володарка рудої шевелюри і представилася: — Ларітта з роду Крау-д'Роффольд.

Вже одне те, що в голосі не було ні грама зневаги, здавалося дивовижним.

— Анабель із Лаамарії, — вирішила виявити взаємну ввічливість Сніжана.

— Мені відвели сусідні покої, — усміхнулася гостя. — Ти ще не снідала? Не хочеш приєднатися до мене?

Чому б і ні? Адже Сніжана якраз і ставила собі на сьогодні завдання завести нові знайомства. І взагалі скучила за жіночим товариством. Тому згідно кивнула, хоч у душі зберігалася настороженість. Давався взнаки досвід останніх днів. Не вірилося у щирість Ларітти. Тут за просто так ніхто доброго слова не скаже вихідцям півночі.

Прихопивши свою чашку кави, Сніжана пішла за новою знайомою. Йти довго не довелося — Ларітта відчинила сусідні двері ліворуч. Відведені їй покої не дуже відрізнялися від покоїв Сніжани. Все розкішно та дорого. Хазяйка запропонувала крісло біля столика, сама сіла навпроти і гостинно кивнула на блюдо з тостами та зеленню.

— Вибач, без масла, — вказала вона на хлібці. — Мені одразу довелося видати своїй служниці цілий список того, чого в жодному разі не повинно з'являтися на моєму столі. Масло в першу чергу під забороною. Вам, північницям, не зрозуміти, але нам, південницям, постійно доводиться у всьому себе обмежувати через схильність до повноти.

Сніжана мимоволі обвела поглядом фігуру співрозмовниці. Справді трохи повненька, але їй личило. Круті стегна, пишні груди, але при цьому виразна талія.

— Я не люблю масло, – анітрохи не покривила душею Сніжана. Тост з листком салату і тоненьким кружальцем лимона здався їй саме тим, чого вимагав зараз її організм. Відмовлятися не стала — прийняла частування.

— Нам треба потоваришувати, — Ларітта теж взяла з блюда хлібець. — Нам обом це вигідно.

Несподівана заява викликала надзвичайну цікавість. Сніжана так зразу навіть і придумати не могла, яку вигоду може отримати співрозмовниця від дружби з північницею. Та не стала тягнути кота за хвіст, відразу видала свої аргументи.

— Важко бути одиначкою. Я так не звикла. Ми, жителі півдня, любимо хорошу компанію. Мені потрібна приятелька. Але тут на фестивалі кожна сама за себе. Навіть краще сказати — кожна проти всіх. Потрібно тримати язик за зубами, якщо не хочеш, щоб тебе з'їли. Будь-яке твоє слово відразу обернуть проти тебе. Ні з ким не можна бути відвертою, нікому не можна довіряти.

— Думаєш, мені можна?

З чого раптом така довіра?

— Так. Лише тобі. Ти єдина, хто не боротиметься за принца. Хіба я не права? — Ларітта широко усміхнулася, оголивши ідеально рівні білі зуби. — Давай на чистоту. Ти чудово розумієш, що ніхто при здоровому глузді не допустить, щоб північниця стала дружиною Його Високості. Впевнена, тебе попередили, що ти тут тільки формально — лише задля дотримання давнього закону. І напевно, король не має жодного приводу сумніватися, що ти не намагатимешся зачарувати його сина, інакше б він тебе не запросив на фестиваль.

А Ларітта розумна.

— Ти не бачиш у мені конкурентку, тому й вирішила, що я підійду на роль приятельки? — підсумувала думку співрозмовниці Сніжана.

— Так.

Дивовижна прямота — на межі фолу. Але це в будь-якому випадку краще, ніж вдавання та нещирість.

— Думаю, і тобі буде корисне моє дружнє ставлення, — Ларітта потягнулася за другим тостом. — Обіцяю підтримку та ненудну компанію. Повір, більше ніхто не запропонує тобі ні першого, ні другого.

Сніжана не знала, чи можна довіряти сказаному, але одне можна було сказати точно — дружні стосунки з такою дівчиною не завадять. Відчувалося, що Ларітта може виявитися джерелом корисної інформації.

_____________________________________________

На ілюстрації до сьогоднішнього розділу ШІ зобразив для нас руду південницю Ларітту. Прямолінійна на межі фолу. Чи стане вона подругою Сніжани?