Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

Ех, легко зараз жартувати над собою, а що я робитиму, коли зустріну справжнє кохання?

– Ваша Високосте, – вкрадливо промовив Лан, – а ти ніколи не замислювався, що сам спричиняєш негативні емоції? Ні? Тоді згадай, хто за останній рік був щиро радий тебе бачити. Крім Гента і Рени, зрозуміло.

– Мія. – Арголін не роздумував ні миті.

– Дуже добре. Хто ще?

– Дісон… здається… і тато. Крезін!

– Прекрасно! А ще?

Його Високість наморщив лоб, старанно згадуючи.

Безуспішно.

– Ніхто. – Він похнюпив голову.

– І що з цього випливає?

– Що? – луною відгукнувся принц.

– Ти не відчуваєш радості тому, що ніхто не радіє біля тебе. І тому, що не намагаєшся її відчути.

Арголін дивився недовірливо, проте обличчя його прояснювалося. Маю визнати, що останніми днями характер у спадкоємця значно покращився. Раптом слова правителя Стариліса не пропадуть марно? Тільки даремно Лан зневажливо ставився до богів. Так, він герой і таке інше, йому можна. Але колись і наш рід намагався сперечатися з богинею…

– Хто така Мія?

Я згадала, що Гента не було під час розмови з гномами.

– Моя наречена! – Арголін страшенно цим пишався.

– Ну-ну… і що скаже Ма… твій батько?

– А хто йому донесе? – здивувався Його Високість. – Коли у нас з’явиться дитина, тато не зможе нічого зробити!

Я не втрималася від сміху. Загальновідомо, що у людей і не-людей потомство не народжується. Дивно, ніхто інший і не посміхнувся. Гартонець стурбовано насупив чоло, Лан задумливо дивився на малолітнього нареченого…

Принц повернувся до тями, ми продовжили шлях. Лан не гнав коня вперед, Гент випромінював щастя, а я намагалася стримати тремтіння, запізніло зрозумівши, чому радів гартонець на місці смерті.

Сила Вогню.

Магія Гартона.

Вона вимагає страху, болю і ненависті. Вона вимагає конкретну людину… Не отримавши їжі, знищує носія. Мене дивом оминуло щось жахливе.

З іншого боку… Гент так кумедно намагався викликати ці почуття! Закрите приміщення – страх, колючки на підлозі – біль, а ненависть? Ні, краще не думати про це, тому що на гадку спадає дуже багато варіантів, а я не хочу боятися. Щоправда, схоже, почуття не обов’язково мають бути спрямовані на того, хто ними харчується. Хоч щось радує.

Якби Гент підійшов до мене і спокійно роз’яснив ситуацію, змогла б я наситити його Вогонь? Ні, не так. Я б погодилася наситити його Вогонь? Боюся, що ні… Тому що ми не друзі й навряд чи коли-небудь ними станемо. Прикро… Дуже прикро.

Коли з'явилося село Старшого Вовка, я вже заспокоїлася.

В’їхати у ворота ми не встигли – назустріч виметнулись кілька молодиць і гірко заголосили, що ми запізнилися. Дівчинку не повернути, а з малюком усе гаразд. Потім вийшов представницький чоловік, накричав на жінок, які «ельфа не відрізнять», і повідомив, що вожак роду вчора поїхав у Мелос у справах. Правитель Старилісу може зустрітися з його старшим сином, але той не приймає жодних рішень без батьківського схвалення. А якщо ми з приводу Маргета, то вбивця втік, і шукати його треба у вільному місті. Вовки раді вітати ясновельможного Лана, однак люди нехай почекають за огорожею.

[13] – Докладніше пророцтво про Діву і Воїна розглядається в романах «Гра в чуже життя» та «Гра в чужу брехню: Ціна гри».