Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

Безмежне поле і вітер у вухах. Коні були швидкі, але Ураган випередив усіх. Я трималася за пояс правителя Старилісу, мріючи про одне – не впасти. А він примудрявся ще й розмовляти.

– Насправді мене звуть Алан. У мене є подруга, Рада. І дочка, тільки я не знаю її справжнього імені. А Ураган – прізвисько для легенд, насправді він – Смугастик. У Ландарі зараз свято вина. Ти коли-небудь пробувала червоне ландарське, Рено? Дивовижний смак. Ельфи з Лісу відрізняються кольором очей. Вони ніколи не бувають темними. В роду Старшого Вовка вожак одружений з оркою. Дитина перевертня досягає статевої зрілості років до тридцяти, але лише після ста починає розуміти, що з цією зрілістю можна робити. Василіск – істота цілком безпечна, проте в період сказу …

Без сумніву, я могла дізнатися багато цікавого про не-людей і їхнього правителя, але крик Його Високості перервав красномовство Лана. Ураган, не сповільнюючи бігу (мені здалося, що відпадуть якщо не мої руки, то пальці, зчеплені в замок, точно), розвернувся і помчав назад.

Арголін сидів на землі, стиснувши голову руками і похитуючись із боку в бік. Наблизитися до нього було неможливо – хлопчину немов накрив кокон. Гент безуспішно бився об нього, проте… без пуття.

Біловолосий не-людь зістрибнув з коня і ступив до принца, навіть не помітивши бар’єру. Ні, знищивши бар’єр! Гартонець дивом втримався на ногах, коли перешкода зникла.

– Це тут! – Повіки Арголіна були опущені. – Частина сили тут! Він застосував її… Стільки ненависті… Я це бачу! Двоє – хлопець і дівчина… З червоними очима… діти! Він стояв тут… вони – поряд.

– Хто? Хто це був? – Лан тряс принца, як ляльку. – Покажи його мені.

А я розуміла, про кого говорить Його Високість. Маргет. Носій сили бога Війни. Втілення ненависті. Людина, якій не пощастило. Який уже не людина. І нехай я знала, що злочин він скоїв не зі своєї вини, в душі піднялася така хвиля неприйняття, що я сама злякалася. Було боляче за дітей, знищених невблаганною стихією. Було страшно за майбутнє…

Гент опинився поруч. Узяв мене за руку. Подивився в очі. Я відповіла повним люті поглядом. Що за телячі ніжності? Я ще злюся!

Але він ніби прислухався до чогось, а потім радісно усміхнувся, наче скинувши гору з плечей. Я висмикнула руку. Що за збочення? Місце смерті, а йому добре? Та він справжній божевільний, причому особливо небезпечний!

– Моє призначення, – голос Арголіна зривався. – Моє майбутнє. Я шукав його, воно знайшло мене…

Більше нічого розбірливого з нього витягти не вдалося, і довелось мені коротко переказати історію принца.

– Повна маячня, – байдуже кинув Лан, – призначення не буває, хіба що іноді збуваються прогнози. І богів теж немає, тільки могутні сутності. А їхні завдання – всього лише спроба перекласти власні недоробки на чужі плечі. Треба ж, Меченосець та ще сволота. Через тебе його артефакт зруйнувався, ха! Забудь, Арголіне. Це брехня. Втім, бог Війни напевно вважає себе вельми розумним, знаючи лише половину правди.

– Як?.. – скинувся веллійський спадкоємець.

– Немає сумнівів, малюче, у тебе сильний магічний дар, але з вибраністю серйозні проблеми. Розумієш, дійсно є легенда про Діву і Воїна[13], тільки до тебе вона жодного стосунку не має, повір. Хоча б тому, що твій батько – не воїн, а мати тим паче не… Гаразд, не важливо. І ще одне. Магію не можна дати, подарувати або ж купити. Не можна. Це закон природи.

– Але служитель перетворився на артефакт! – наполягав Арголін. – Це всі знають!

Лан миролюбно кивнув.

– Я особисто зустрічався з тим хлопцем. Зараз Маргет у Ландарі, на міському кладовищі. Він не зміг прийняти те, в чому його звинуватили. Не зміг пережити розлуки з рідними… Адже його привезли в Ліс ельфи. Пораненого, побитого… Він не пам’ятав нічого, що допомогло б пролити світло на те, що відбувається. Він навіть не був магом! І нехай тут я теж відчуваю ненависть, вона зовсім не така, як іноді витала навколо того юнака. Маргет вбирав у себе негативні почуття оточуючих, приносив людям полегшення. Він пішов із Храму і, наскільки мені відомо, більше катастроф не було. А тут, як на мене, залишились почуття жертв.

– Але мені потрібна ненависть для сили Меченосця, я відчуваю її! Коли вона виникає, коли живить мене…

Лан зітхнув і картинно закотив очі:

– Чим ти слухаєш, хлопчику? Може, якось ми детально розглянемо особливості храмів, богів і артефактів, а поки повір на слово тому, хто в цьому житті бачив дуже багато! Бог Війни не міг дати тобі свою силу. Цілком можливо, що в Храмі Війни ти відчув себе артефактом, проте поза храмом, тим паче в Дивному Лісі, це зникло. Малюче, ти – маг, а ще емпат, тому відчуваєш почуття оточуючих, місць, речей.

– Тільки негативні почуття! – закричав принц, скочивши на ноги.

– Коли мені накажуть не думати про корів, що я робитиму? – встряв у розмову Гент. – Думатиму про корів. Я багато разів просив твого батька припинити ці дресирування вибраністю, але він вважає за краще слухати клусців, яким аби здерти побільше грошей і, заодно, дістати подяку імперії.

Ого!

Я зловила на собі погляд біловолосого вампіра і закрила рот. Що це за кучер, який вказує імператору, як виховувати сина? Прокляття, гартонець не просто темна конячка – він ще й породистий жеребчик! Може, один із невизнаних братів короля? Тоді точно не потрібно поспішати з розлученням!