Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко
Украй приголомшений цією звісткою, Імар опустився в крісло біля каміна. Голова йому йшла обертом.
— Я завжди знав, що Конґреґація є злом, проте думав, що вона — земне зло, породжене дрімучою людською дурістю. Інколи, правда, спадало на думку, що діяльність поборників дуже тішить Китрайла, але… Невже вони справді так далеко зайшли? Невже Лахлін не просто пекло на землі — а земна філія Ан Нувіну?
— Це, звісно, велике перебільшення, — сказала Елвен. — Навряд чи хто-небудь із поборників свідомо служить Китрайлові. Всі вони щиро вірять, що відстоюють Добро, борються проти Зла, але саме до них найбільше пасує приказка про добрі наміри, яким вистелено дорогу до Ан Нувіну. Хоч, гадаю, в цьому випадку Ворогові йшлося не про підтримку поборників. Звільнення Лаврайна було застереженням особисто для мене.
— Яким застереженням?
Елвен відійшла від вікна й сіла в сусіднє крісло, склавши на колінах руки. Її обличчя, найвродливіше і наймиліше в усьому світі, набуло зосередженого виразу.
— Це сталося після смерті твоєї дружини…
Вона розповідала свою історію, а Імар мовчки слухав її й не перебивав. Його змалку навчали бути королем, тож він умів терпляче вислуховувати людей, не заважаючи їм недоречними запитаннями і втручаючись лише тоді, коли виникала потреба допомогти співрозмовникові або повернути його до теми їхньої бесіди. А Елвен допомоги не потребувала, вона говорила хоч і розлого, часом удаючись до зайвих пояснень, але не плуталася, не збивалась на манівці.
Дійшовши до того, як прийняла клятву вірності від Ейнара аб Дилана (що насправді виявився Йорвертом аб Торвалом, сином герцоґа Нарвонського з Тір на н-Ґалу) і цим звільнила його з тенет Ан Нувіну, вона сказала:
— Мабуть, тоді терпець Ворогові й урвався. Досі він мирився з моїм існуванням, можливо, мав надію, що зрештою я скорюся йому. Але натомість я зазіхнула на його власність, забрала в нього людську душу, яка вже належала йому. Крім того, я привела до присяги й інших чаклунів, що приєдналися до повстанців.
— Усіх п’ятьох?
— Їх уже шестеро. Остання, жінка на ім’я Мірвел вер Валан, прийшла до табору лише позавчора ввечері. Якраз сьогодні я збиралася розповісти тобі про неї — нібито щойно отримала повідомлення від Ейнара… тобто, від лорда Йорверта.
— Мені прикро, Елвен, — сказав король. — Прикро, що їм ти відразу відкрилась, а мені не довіряла.
— Я довіряю тобі, Імаре. І завжди довіряла. Просто… просто боялася твоєї реакції. Та й зараз боюсь.
— Що я відвернуся від тебе? Що вважатиму тебе Китрайловим поріддям? — Він кволо похитав головою. — Це неможливо. Ти зростала на моїх очах, була мені за меншу сестру, і я знаю, що ти не можеш служити Злу.
— Але ти шокований, я бачу.
— Авжеж, я шокований. Звичайно, шокований. Таку звістку важко відразу перетравити. Темна енерґія, Тиндаяр… А ти певна, що сила, якою володієш, і є та сама темна енерґія?
По її вустах пробігла швидка й сумна посмішка.
— Так, певна. У цьому немає жодних сумнівів. Моя сила походить прямісінько з Ан Нувіну. І хоч би як я переконувала себе, що не служу Злу, бо вживаю свої чари задля добра, проте факт залишається фактом — це не Світло, це Темрява. Я можу скільки завгодно відхрещуватися від Китрайла, називати його Ворогом, твердити і собі і всім іншим, що не збираюся мати з Ан Нувіном нічого спільно, та жодні слова, жодні вчинки не перекреслять мого зв’язку з ним. Він очевидний і незаперечний. — Вона скочила на ноги й нервово пройшлася по кабінету. — Мій шлях лежить у кромішній пітьмі і ніколи не приведе до Світла.
Після коротких вагань Імар підвівся, підійшов до Елвен і обняв її.
— Тоді це й мій шлях, люба. Навіщо мені Світло без тебе, я його не хочу. Та й яке воно, врешті, Світло, коли дозволяє поборникам знущатися з Лахліну, прикриваючись ім’ям Дива. А відьми, які запевняють усіх, що служать Добру та Світлу… Десять сторіч тому вони могли винищити поборників до ноги, звільнити нашу землю від їхньої тиранії, але не зробили цього. Просто помстилися за смерть своєї малої сестри й забралися геть. Може, вважали, що лахлінці заслуговують на свою звірячу владу… і, може, мали рацію. Але справжнє Добро не повинне бути таким безжально-байдужим до людських страждань, бо тоді воно втрачає право називатися Добром. І коли вже Світло відвернулося від Лахліну, кинуло його напризволяще, то мені з ним не по дорозі. Я йтиму з тобою крізь Темряву до самого кінця — і, можливо, цей шлях приведе нас до свободи Лахліну.
Елвен міцніше пригорнулася до нього.
— Неодмінно приведе, — пообіцяла вона. — Незважаючи на всі підступи Ворога. Звичайно, Лаврайнова втеча додасть нам клопотів, це був дошкульний удар, та зовсім не смертельний.
— Як гадаєш, де він зараз?
— Напевно десь у Бланаху чи поблизу нього. Але ховається і до завтрашнього вечора точно не покажеться, бо інакше виникнуть питання, як він зміг так швидко доїхати. Ґарван та майстер Шовар уже вирушили туди, спробують розшукати його, хоч надії на це мало. Особливо, якщо його й досі прикриває чаклун.
— А коли він з’явиться на люди, — додав Імар, — його вже не можна буде чіпати.
— Так, не можна, — погодилась Елвен і вивільнилася з Імарових обіймів. — Та це нічого, ми знайдемо якусь раду. Правду кажучи, зараз мене більше турбує не сам Лаврайн, а подальші кроки Ан Нувіну. Що вони будуть, можна не сумніватися. Питання лише в тому, до якої тактики вдасться Ворог — діятиме безпосередньо проти нас чи на підтримку поборників. А загалом, його намір мені
