Зворотний бік світів - Дарунок Корній
— Але… Так не можна, це нечесно. Це зрада, підступ. Мор вам не дозволить.
Серце Мальви заполонив відчай. Сірий радісно посміхався у відповідь. Він почувався переможцем і був, нарешті, по-справжньому щасливий:
— Морок зашкодить? Кому? Цей старий дідуган? Ти натякаєш на синівську любов? Дурненька наївна дівчинка. Твій любий Стрибог рідного батька ненавидить не менше від Птахи і в разі чого легко принесе його в жертву. Морок не вберіг тебе. І тому ти стала полонянкою річки Забутої-Незгаданої. Принаймні так вважає Стрибог. Ех, які ви всі довірливі. А ще безсмертні! Взяти хоча б сестру Мари Навію. Кумедна… Однак тут я трохи схибив. Морок не повірив ані мені, ані їй. Старий досі любить Мару. Запам’ятай собі, дівчинко, для торжества великої ідеї не існує заборонених методів. Світ темних майже впав. А після його падіння рухнуть й інші світи.
— Птаха не дозволить, щоб це сталося. Птаха…
Сірий різко перебив Мальву:
— Твоя Птаха, найпевніше, уже мертва. Твій батько, можливо саме зараз, убиває її стрілою Перуна. Яка трагікомедія: померти від стріли рідного татка, котру випускає коханий чоловік… Лада жадає смерті Птахи. Стрибог бажає смерті зрадниці. Сірі прагнуть її смерті. Темні також її ненавидять. Хі-хі, недарма кажуть у світі Єдиного Бога, що потрібно бути дуже обережним з бажаннями, адже вони можуть справдитися. Хочеш маленьке зізнання? Хм… Це я підсунув твоєму батечку смертельну стрілу. Ідеальна робота. Тож… Це кінець. Стрибог уб’є Птаху та знищить Храм Чорнобога. А потім… А потім він нарешті дізнається всю правду. Що ніяких почвар у річці Забутій-Незгаданій ніколи не було, лишень фантомний біль від знищеного світу носить у собі вода. Бо вода має пам’ять. І що доньку його тримали в полоні не вони, а його милі сірі друзі, і це вони подарували крихітку Мальву, як трофей, чарівній Ягілці. Для чого? Дуже просто. Маленький ритуал, і ти, Мальвочко, перетворишся на володарку Порубіжжя, станеш нареченою Нави. Ягілка добровільно зречеться свого покликання, а ти добровільно погодишся її замінити. Бо дуже легко зв’язати волю тому, хто зневірився. Ти станеш напівмертвою чи лишишся напівживою. Як тобі більше подобається? Ага, ледве не забув: Стрибог хай запізно, та все ж дізнається, що Птаха йому ніколи не зраджувала, і зрозуміє, що його просто використали. І що тоді зробить Стрибог? Правильно. Він уб’є себе.
Мальва ледве стримувала крик відчаю, стискаючи до хрускоту кулаки. Світ приречений, вона приречена, Птаха мертва, батько теж… Її ніхто не знайде. Ніхто.
— Ти дуже сильна дівчинка, у тебе могутній потенціал, — говорив поблажливо сірий. — Шкода, що так сталося і ми не зможемо ним скористатися. Відтепер звикай до думки, що ти приречена на спілкування з мертвими. Утім, інколи до тебе в гості будуть заходити й живі. Залишаю тебе наодинці з роздумами чи з розпачем. Дівчата люблять плакати. Поплач. Не допоможе, звісно, але й не зашкодить. А в мене справи. Сама розумієш, знищення ворожих світів не легка робота. Мусить хтось пильнувати хід подій. На початку я казав, що готовий відпустити тебе. Ти ж розумієш, що я пожартував. Бувай, дівчино Мальво, маленька дурненька дитина свого нерозумного батька.
Мальва замружилася, затулила руками вуха, безсило опустилася на підлогу. Сірий пішов. Вона ненавиділа себе за те, що так легко потрапила в пастку, що довірилася Ягілці, сірому клубочку ниток… Краще було згинути в болоті. Але ж вона не знала? Думала, що і справді батько її шукає, думала… «Менше треба думати!» — лаяла себе. Пішла в душ, увімкнула холодну воду, стараючись змити із себе бруд слів, почутих від сірого, чи знайти вихід. Холодна вода мала остудити серце, що палало від ненависті. Коли вийшла з душу, то почувалася кавалком льоду, впала безсило на ліжко та провалилася в неспокійний та тривожний сон.
Розбудило її гучне клацання замка у дверях. Сірий приніс вечерю. Навіть не стала озиратися. Хай поставить і забирається геть. А може? А може, врізати добряче цьому засранцю по пиці, і хай тоді її зв’яжуть, зроблять трепанацію абощо. Сірий сказав, що всі світи мають зникнути. Ні, вона не хоче так жити. Що ж, якщо гинути, то гідно! Щойно цей служка-бовдур наблизиться, вона…
— Ей, Мальво, ти що направду спиш чи придурюєшся? Ку-ку! Прокидайся, сонько, а то все найцікавіше проспиш, йолкі-матолкі! Тут до тебе гості незвані, але жадані, — той, хто приніс вечерю, розмовляв голосом Леда.
Це в неї слухові галюни чи що? Певно, сірі чогось таки домішали до їжі. Почалося. А що ти хотіла? Перемога будь-якою ціною — то кредо сірих. Тпру, дівчино! Але ж ти від учора нічого не їла? Мальва зіскочила з ліжка. І від побаченого готова була розревітися.
Про неї не забули…
5. Коли відступає віра
З важким серцем повертався Морок додому. Птаха досі залишалася для нього винуватицею багатьох неприємностей, котрі спіткали Темний світ. Однак таки не всіх. «Не завжди ворог — справді ворог, а друг — справді друг», — сказала Птаха йому на прощання. Дивна і непередбачувана жінка. Донька Перуна? Це ж треба! Коли її вбивали вперше, то вважали — назавжди. Повернулася. Завдяки молитвам та проханням того, хто тоді був її чоловіком, а тепер став її батьком. Мудрість Творця не завжди можна вповні осягнути. Бо вона безмежна. Зрештою, те, що Перун виявився не коханцем Птахи, а її батьком — чудова новина. Чому син у це не вірить? Із закоханими завжди нелегко. Однак якщо він зуміє цю новину донести сину, то…
Ні, ніколи нічого вже не буде, як раніше. Надто багато всього трапилося, щоб залишатися по-старому, але принаймні порозумітися із сином вони мусять. Найприємнішим з почутого від Птахи було те, що його онука жива. ЖИВА…
Він наблизився до мосту через річку Забуту-Незгадану. Здивовано зупинився. Вхідна