Зворотний бік світів - Дарунок Корній

— Безпідставна, — швидко повторив Стрибог і вчепився пальцями в ладанку. — Навіть якщо це правда, а не спланована змова проти мене, то це все одно нічого не змінює. Птаха заслуговує на погибель. Вона брехуха, котра украла в мене доньку і переховувала її в родині смертних. Таке не пробачається.

— Сину, її можна зрозуміти. Вона лишень жінка, слабка і недалекоглядна. Ти ж Стрибог. Тобі що, світ клином зійшовся на батьківстві? Вона могла взагалі не розповісти тобі правду про батьківство. Могла, але не зробила.

— Що? То ти вже на її боці? — Стрибог гидливо скривився. — Звісно, той, хто занапастив мою доньку, мусить бути на боці брехухи та зрадниці.

— Не верзи дурниць! Мальва жива. Ніхто її не вбивав і не занапащав. Її бачили у світі Оранти, і незабаром вона з’явиться перед наші очі, щойно ми цього захочемо. Птаха мені обіцяла.

— Ну-ну! Батьку, ти себе чуєш? Птаха йому обіцяла! Це не мені прополоскали мізки. Це тобі їх полощуть і дуже вдало… Навіть якщо це правда, то хто вона така, щоб дозволяти чи забороняти мені, рідному батькові, бачити свою дитину? Що з вами коїться? Щойно хтось перетинається з Птахою, як відразу стає її симпатиком. Ніяких перемовин з цією… Чуєш? Я все сказав. Вона для мене — ворог номер один, і ти, до речі, теж мені поки не друг. Щойно віднайдеться Мальва, стане зрозуміло, що з тобою робити. Треба ж таке вигадати: Мальва у світі Оранти. Звісно, що Перун, який прикриває злочинницю, і не таку байку вигадає. Моя донька — полонянка Мертвої річки. Чи не ви всі мені з перших літ товкмачили, що не можна підходити до річки, не можна пхатися у її води? Тому що створіння, котрі там живуть, упіймають та знищать. Що змінилося, таточку? Ти почав вірити світлим?

— Не в тому справа, сину, вірю чи ні. Це ти надто довіряєш сірим. У цьому вся біда. Схаменися. Мальва досі не темна, тому води річки Забутої-Незгаданої не нашкодили їй. Мати Мальви — проста смертна жінка. — Морок сумно похитав головою. Показав рукою на Храм, який тріщав та поволі зачав просідати. — Навіщо ти це зробив? Сірі?

Сум та біль затопили очі Стрибога.

— Мальва — моя донька. Мальва — за покликом крові темна. Не вигадуй байок, батьку. А що стосується темного Храму, то… До чого тут я? Це стара віра дала тріщини. Храм Чорнобога помирає.

— Навіщо? — Морок печально оглядав місцевість. Земля під ногами на площі також задвигтіла. — Ти відібрав у людей віру. А це гірше від смерті.

— Ти надто високої думки про мене, батьку. То не я. Очевидно, є сили могутніші, аніж міць старих мертвих богів.

— Хіба? — Морок дістав з кишені порожню пляшечку з-під еліксиру. — Це передав мені твій служка. Віднедавна всі розпорядження, котрі даються проклятим служкам щодо світу Відтіні, слід погоджувати з Повелителем. На жаль, я спізнився, і проклятий надто пізно повідомив мене про твій дивний наказ. Тому і Храм падає, тому й ідол розсипався…

— Пхе… — єхидно зашипів Стрибог. — Навіть якщо це правда, то чому твій всемогутній Чорнобог дозволив цьому статися? Якийсь там еліксирчик…

— Кажеш «якийсь там»? — Очі Морока налилися кров’ю. Від вдаваного спокою не залишилося й тіні. — Може, запитаємо Навію, з чого зроблений її еліксир і хто зняв чари з мосту та брами? Гарних ти собі друзі знайшов… Навія, сірі.

— І що з того? Нехай. Храм ми побудуємо ще кращий, — продовжував співати своєї Стрибог. — Тільки в ньому не буде брехунів та зрадників.

— Та невже? — Морок сіпнувся та вхопив Стрибога за груди, струсонув та штовхнув так, що той не втримався на ногах та боляче гепнувся об землю. — Ти — йолоп! Ніяких храмів більше не буде і взагалі нічого й нікого не буде, якщо ми дозволимо цьому Храму впасти. Це ж не просто Храм, який своєю головою сягає неба. Це ключ до інших світів! Його допомагав будувати сам Творець. Ані світлі, ані тим паче темні ніколи не намагалися його зруйнувати. Їм таке і на думку б не спало. Бо заборонено Творцем. Так, усім, крім мого сина. Я поганий батько. Не впильнував. Є ще одна таємниця темного Храму. Вона передається від Повелителя до Повелителя Темного світу. Під Храмом знаходиться темниця. У ній замкнений Хаос.

— Хто? — Стрибог навіть не робив спроби підвестися. Так і сидів на землі, здивовано оглядаючи батька. Той каже правду чи дурить його? — Та це ж лишень дитяча лякалка про старого Хаоса, замкненого в підземеллі. Хіба ні? І якщо його випустити, то загинуть усі світи. Зрештою, Хаос був твоїм батьком. Навіть якщо то правда і я знищив темницю, то хіба ви з батьком не домовитеся?

Морок дивився на Стрибога згори вниз. Люті у його словах не меншало:

— А хіба ми з тобою можемо порозумітися? Ти мене і чути не хочеш. А з батьком Хаосом справи геть кепські. Та зараз не час з’ясовувати батьківсько-синівські стосунки. Потрібно рятувати Храм. Де Навія? Знайти її негайно! Тільки вона може зварити правильний еліксир. Рука того, хто руйнував, може і повернути до життя.

Площа стояла і слухала, як ці двоє перемовлялися. Печать жаху та приреченості висіла над світом темних. Із-за спин натовпу вигулькнула зеленокоса постать Навії та кинулася в ноги Морока:

— Пробач мені, Повелителю. Мене примусили, я не хотіла, я не зна…

— Цить! — Морок жестом зупинив Навію. — Ти можеш це спокутати лишень одним: зварити рятівний еліксир.

— Але я не знаю як… — пробелькотіла Навія, стоячи навколішках перед Мороком.

— Зате я знаю. Та я б і сам зварив протиотруту, якби не потрібна була рука того, хто варив отруту. Треба знайти суміш сірої плісняви та чорної води. У тебе щось лишилося?

Навія ствердно закивала. Морок продовжував:

— Ще потрібні сльози Жар-Птиці та молоко Праматері. Гадаю, що їх у тебе нема?

Навія кивнула, погоджуючись.

— Вони є в Птахи чи в Перуна. Потрібно переміститися до світу Оранти.

Морок випростався. Підняв голову та простяг руки долонями догори:

— Нехай допоможе нам Сварог!

— Що? Не смій рятувати Храм. — Стрибог схопився із землі, мов укушений. — Хай старе валиться. Щойно Храм стане попелищем, почвари з Мертвої річки звільнять Мальву. А ми побудуємо новий Храм, ще кращий, і створимо нових богів.