Українська література » Фентезі » Талiсман - Стівен Кінг

Талiсман - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Талiсман - Стівен Кінг
лише…

…лише різноробочий, що придивляється до тебе, бо ти новачок. Певно, він ходив до старшої школи в цьому ж містечку, грав у футбол, надув живота католичці-чірлідерці й одружився з нею, а та погладшала на шоколадках і заморожених вечерях «Стауферз»; просто один з оутлійських бовдурів, просто…

Але його очі стали жовтими.

Годі вже! Не стали!

От тільки було в ньому щось таке, що змусило Джека пригадати подію, яка трапилася, щойно він прийшов до міста… яка трапилася в темряві.

Товстун, що обізвав Джека гівнюком, відсахнувся від сухореброго чоловіка в «лівайсах» і чистій білій футболці. Рендольф Скотт рушив до Джека. Його великі жилаві руки хиталися з боків.

Його очі виблискували крижаною блакиттю… а тоді почали мінітися, вкриватися плямами, світлішати.

— Малий, — мовив той, і Джек з незграбним поспіхом кинувся навтьоки, прочиняючи дупою двостулкові двері. Тепер йому було абсолютно байдуже, кого він там збивав.

Гамір оглушив його. Кенні Роджерс[88] жваво горлав віншувальну пісню якомусь типу на ім’я Рубен Джеймс. «Ти був з тих, хто другу щоку підставля — й удару ЖДЕ, — заявляв Кенні залі похмурих п’яниць, які ледь стояли на ногах, — і казав, що для смиренних кращий світ ГРЯДЕ!» Серед усіх присутніх Джек не бачив нікого особливо смиренного. «Пацани з долини Дженні» поверталися на сцену й знову бралися за інструменти. Усі вони, крім стіл-гітариста, виглядали п’яними та збентеженими… можливо, навіть не розуміли, де перебувають. А від стіл-гітариста віяло тільки нудьгою.

Ліворуч від Джека якась жінка жваво теревенила по телефону-автомату: Джек нізащо у світі не торкався би його, якби міг, навіть за тисячу доларів. Доки вона тріскотіла, п’яний супутник мацав її та запхав руки в напіврозстібнуту ковбойку[89]. На великому танцмайданчику човгали та вовтузилися близько сімдесяти пар, які, не надто зважаючи на бадьорий темп співаної пісні, просто тулилися одне до одного та обіймалися: руки мацали сідниці, губи зливалися воєдино, піт стікав щоками і лишав великі кола під пахвами.

— Ну слава тобі Госпаді, — сказала Лорі й відчинила для нього дверцята збоку від бару.

Смоукі вже був на півдорозі до них, ставлячи на візок Ґлорії джин-тонік, горілку-сауер[90] та коктейль «Чорний росіянин», єдиний конкурент пива на звання «Напій міста Оутлі».

Джек побачив, як Рендольф Скотт вийшов крізь двостулкові двері. Він зиркнув на Джека, і його блакитні очі вкотре перехопили погляд хлопчика. Він ледь кивнув, ніби хотів сказати: «Ми ще поговоримо. Таксссс серрр. Може, ми поговоримо про те, що могло чи не могло трапитися в тунелі Оутлі. Або про батоги з телячої шкіри. Чи про хворих матерів. Може, ми поговоримо про те, що ти сидітимеш в окрузі Дженесі ще довго-довго… може, аж доки ти сам не перетворишся на стариганя, що плаче над магазинним візком. Як гадаєш, Джекі?»

Джек здригнувся.

Рендольф Скотт посміхнувся, ніби він міг бачити те тремтіння… або відчути його. А тоді він пішов геть від натовпу й задушливого повітря.

Уже за мить тонкі, але сильні пальці Смоукі вчепилися Джекові в плече: вони шукали найболючіше місце і, як завжди, знайшли його. Ті пальці були дуже вправні в пошуку болючих точок.

— Джеку, ти маєш рухатися жвавіше, — сказав Смоукі. У його голосі майже вчувалося співчуття, от тільки пальці й далі рухалися, мацали та вгризалися в плече. Його подих пахнув рожевими «Канада Мінтс», які він постійно смоктав. Його фальшиві зуби, замовлені поштою, клацали й тріскотіли. Час від часу чулося огидне сьорбання, неначе ті зуби трохи сповзли, а він засмоктував їх назад, на місце. — Ти маєш рухатися хутчіше, а то мені доведеться підганяти тебе. Розумієш, про що я?

— Т-так, — вичавив Джек, намагаючись не стогнати.

— Гаразд. Чудово.

На пекельно болючу мить його пальці залізли ще глибше, ще старанніше мацаючи маленький вузлик нервових закінчень. Джек таки застогнав. Це задовольнило Смоукі. Тоді він припинив.

— Допоможи мені поставити це барило, Джеку. І зробімо це швидко. Вечір п’ятниці, і люди мають пити.

— Ніч на суботу, — тупо сказав Джек.

— І тоді також. Уперед.

Джекові якось удалося допомогти Смоукі підняти барило до квадратного відділення під баром. Худі, жилаві м’язи Смоукі надималися під футболкою з логотипом «Пивниця Оутлі». Паперовий кухарський ковпак непорушно тримався на його вузькій і слизькій голові, торкаючись краєм лівої брови, неначе наперекір гравітації. Затамувавши подих, Джек дивився, як Смоукі легким ударом скинув дренажний клапан з барильця. Барило шипіло сильніше, ніж мало б… але не пінилося. Джек мовчки, рвучко видихнув.

Смоукі котив до нього порожнє барильце.

— Віднеси його назад у комірчину. А тоді прибери в туалетах. І не забувай, що я казав тобі сьогодні вдень.

Джек усе пам’ятав. О третій по обіді пролунав свист, схожий на повітряну сирену, і Джек мало не вискочив зі своїх штанів. Лорі засміялася і сказала: «Глянь на Джека, Смоукі: гадаю, він обпісяв свої “тафскінз”»[91]. Смоукі кинув на неї короткий, похмурий погляд, а тоді жестом покликав Джека. Розповів хлопчику, що то був свисток, який сповіщав про видачу зарплатні на підприємстві «Текстиль Оутлі». Розповів, що такий самий свисток повідомляє про початок виплат на «Гумовій фабриці Доґтауна», компанії, що виготовляє пляжні іграшки, надувні гумові ляльки і презервативи під назвою «Ребра екстазу». І скоро, казав він, «Пивниця Оутлі» почне заповнюватися.

— І тоді ти, я, Лорі та Ґлорія маємо рухатися швидко, як блискавки, — сказав Смоукі, — бо коли в п’ятницю в них заведуться грошенята, ми маємо відбити все, що недоотримали в неділю, понеділок, вівторок, середу та четвер. І коли я кажу тобі, що треба витягти барило, ти маєш виконати наказ швидше, ніж я закінчу кричати. І щопівгодини ти маєш мити чоловічий туалет. У п’ятницю ввечері хлопи блюють кожні п’ятнадцять хвилин.

— У жіночих прибираю я, — сказала Лорі, наближаючись. Її волосся скидалося на тонке хвилясте золото, а шкіра була білою, як у вампірів із книжечок коміксів. Вона чи то застудилася, чи то сиділа на кокаїні, бо постійно шморгала носом. Джек подумав, що то все ж таки застуда. Він дуже сумнівався, що в Оутлі хтось міг собі дозволити розважатися кокаїном. — Жінки не такі брудні, як чоловіки. Схожі, але все ж не зовсім.

— Заткни пельку, Лорі!

— Сам заткни, — сказала вона, і рука Смоукі здійнялася швидко, наче блискавка. Раптом почувся удар, і на блідій щоці Лорі з’явився червоний відбиток долоні Смоукі, схожий

Відгуки про книгу Талiсман - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: