Не озирайся і мовчи - Максим Іванович Кідрук

— Не твоя справа! — огризнулась Соня.

— Але…

— Це я винна.

— Та ну тебе, — махнув рукою хлопець, — не потрібно так.

— Я серйозно. Я перша на нього накинулася.

Марк здивовано вирячився. Сонині очі були наче здуті повітряні кульки.

— Вони весь вечір сварилися, я не знаю, через що, йому щось не сподобалося за вечерею, а потім він ударив її… — надтріснутий, ніби зотлілий голос, — і мама заплакала. Вона не захищалася. Вона ніколи не захищається, просто плаче, а це його дратує найбільше. Він аж казиться, коли чує її плач. Він кричав і бив її, сильніше й сильніше. Вищав, щоб вона затихла. А вона не могла. Тоді я пішла на кухню, взяла ножа, стала за його спиною і сказала, що заріжу його вві сні, якщо він не перестане.

— Бляха… — прошепотів Марк.

Соня замовкла, обережно вибудовуючи в голові наступну фразу.

— Він забрав у мене ніж, після чого побив так, що я не могла встати. Спершу бив кулаками в обличчя. Потім зрозумів, що є сліди. Взяв у ванні мокрого рушника, скрутив на кінці вузол, повалив мене на підлогу й почав бити по ногах і животі. Переважно по животі.

— Рушником?

— Від мокрого рушника слідів не лишається. Мама говорила, що його самого так в армії били. Там він і навчився.

— Але ти однаково ні в чому не винна! Це все він!

Соня знизала плечима.

Хвилину обоє мовчали. Трохи згодом Марк наважився спитати:

— Мама не втрутилася?

Соня ще дужче стиснула щелепи. Обличчя посіріло, на шкіру мовби випав попелястий осад.

— Вона не могла. Ти не розумієш. Вона знала, що буде ще гірше.

— Так же не можна, — ошелешено повторив хлопець. — Треба щось придумати.

— Придумати… — з гіркотою в голосі повторила вона. — Що придумати?.. — Соню неначебто відносило течією, не даючи закінчити фразу. — Давай не будемо про це… будь ласка…

Після того вони майже чверть години просиділи мовчки.

Зрештою Соня підвелася й обтрусилася від піску. Подивилася на годинник.

— Мені вже треба йти. Треба прибрати вдома. А то він знову буде верещати.

Не чекаючи на відповідь, вона швидко закрокувала пляжем на південь. Дівчина йшла так швидко, що Марк не вгнався за нею. Коли хлопець дістався дуба, щоб підібрати покинуту курточку, Соня вже зникла за дверима дерев’яного будинку.

28

Постоявши кілька секунд у затінку, Марк попрямував не до будинку. Із затиснутою під пахвою курткою, він повернувся на пляж. Далеко забиратися не став, просто навпроти дуба взявся обстежувати пісок. Наблизився до води, присів і взяв у руки камінець завбільшки з металеву гривню. Уважно оглянув його. Викинувши камінець, умочив пальці у воду й лизнув їх. Солона. Потому обтер долоню об джинси, підвівся та впродовж хвилини зосереджено роздивлявся пляж. З камінцями проблем не було: звичайні, обточені водою кругляки, схожі на сірувато-чорні ґудзики. Проблема крилася в іншому: вода була солоною, тож Марк не сумнівався, що перед ним море, а може, навіть океан, одначе попри це на пляжі він не бачив мушель. У піску не було жодного, навіть найменшого уламка черепашки.

Закинувши куртку на плече, хлопець подався до будинку. Все ще замислено суплячись, піднявся на другий поверх і подався у кінець коридору. Перед ним було двоє дверей. Із замка тих, що праворуч, стирчав ключ. Замок заіржавів, і Марк трохи помучився, допоки прокрутив ключа й відчинив двері. Зсередини війнуло теплим застояним запахом. Хлопець обережно вистромив голову між дверима й одвірком і тільки потому переступив поріг. Кімната була просторою й порожньою, мала два вікна: широке на південній стіні відкривало огляд вкритого лісом схилу пагорба, крізь вузьке на східній проглядалися гори. Штукатурка на стінах пожовкла від часу, проте ще трималася. По центру зі стелі звисав порожній електричний патрон. На підлозі, вкрите товстим шаром пилу, валялося якесь ганчір’я. Марк пройшовся кімнатою, розкидаючи ногами лахміття, проте не знайшов того, що шукав.

Довелося повертатися на перший поверх. Спершу хлопець перевірив двері, що темніли за нішею у формі ліфта. Вони виявилися зачиненими, ключа не було. Марк наліг на них, але несильно, розуміючи, що висадити їх не зможе. Потому вийшов із будинку до східного еркера. Зазирнув досередини через шибку. Те, що шукав, було на місці: на підлозі неподалік старезного пружинного матраца лежала запилюжена газета.

Марк кинув куртку на траву й постукав кісточками по віконному склу, намагаючись за звуком визначити його міцність. Потім покрутив головою та трохи спустився схилом. Нічого підхожого не знайшов, розвернувся та подерся нагору. За кілька кроків від південної стіни натрапив на щербатий камінь завбільшки з грейпфрут. Видер його із землі й поніс до фасаду. Зупинившись навпроти еркера, Марк обома руками підняв камінь над головою, замахнувся та щосили пожбурив його у вікно.

Шибка була подвійною. Перше скло з тріском обвалилося, всіявши скалками цоколь. У другому камінь проробив діру в діаметрі півметра, проте частина скла стриміла на місці. Маркові довелося руками розхитувати окремі шматки, аж поки рештки шибки не вивалилися з рами. Переконавшись, що в рамі не залишилося скла, хлопець заліз досередини.

У кімнаті в ніздрі вдарив важкий багнистий дух і кислувато-прілий запах цвілі. Запах виявився таким міцним, що Марк мусив затулити носа долонею. Здіймаючи в повітря хмарки пилу з підлоги, хлопчак пройшов до матраца, швидко підняв газету, а тоді, не озираючись, заквапився назад до вікна.

Через хвилину він уже стояв перед ліфтом. Чекав, поки двері відчиняться, обтрушуючи пожовклий газетний аркуш від смердючої порохняви.

29

Зачинившись у кімнаті, Марк обережно розгорнув газету. Вона складалася з одного велетенського аркуша формату А1. Майже неушкоджена, лише зовсім трохи зім’ята. Хлопець розрівняв її та вп’явся очима в написи у верхньому лівому куті.

ЧЕРВОНИЙ ПРАПОР

Орган Ровенського обкому Комуністичної партії України та обласної Ради депутатів трудящих

Видається з грудня 1939 року

Ровно — таку назву мало Рівне за часів Союзу.

Далі йшли номер і дата.

№ 141 (8437)

НЕДІЛЯ, 20 ЛИПНЯ 1975 РОКУ

Газета виходить у вівторок, середу, п’ятницю, суботу і неділю

ЦІНА 2 КОП.

Марк закліпав і зосереджено поворушив губами. То це справжня газета? Він раптом подумав, що запитання не зовсім правильне. Світ по той бік ліфта не менш справжній, ніж цей, у якому перебуває він, тож правильніше було б запитати: це газета з його світу?

Хлопчак узяв до рук планшет і ввів у пошуковому рядку «Google» «червоний прапор рівне». Статті у Вікіпедії не було, зате на сайті www.rivne.org сервер знайшов напівпорожню сторінку, де йшлося про перший