Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

Нарешті звернули з центральної вулиці, проїхали якимись глухими провулками і зупинилися біля кованих воріт перед чорним похмурим особняком з гострим, обшарпаним дахом, над яким з гучними, надривними криками кружляли ворони.

Ворота відчинилися повільно, з жахливим скрипом. На Веду пахнуло холодним вітром із запахом вогкості та тліну. Вона здригнулася.

– Не бійся, – сказав Х'ярго, – Гаял обожнює всіляку містичну нісенітницю, що наводить жах на людей.

– Хто такий Гаял?

– Ще один із первозданних.

– А він був учора на святі?

– Ні не був. Його з дому спробуй виманити…

– А чому я маю бути саме з ним? Хіба він не зацікавлена ​​особа? – обережно спитала Веда.

– Ні. Гаял завжди тримає нейтралітет.

Машина прокотилася алеєю, обсадженою висушеними, химерно вигнутими деревами і зупинилася біля кам'яних сходів з вищербленими сходинками, густо вкритими мохом і слизом. Двері, що вели в будинок були відчинені, бовталися на одній іржавій петлі і теж моторошно рипіли, розгойдуючись туди-сюди.

– Не чекай на мене, повертайся, – наказав Х'ярго водієві, і той негайно поїхав.

Вони піднялися до дверей. Веда намагалася не наступати на ослизлі місця. З глибини будинку долинав глухий, божевільний регіт.

– А для кого ці спецефекти? – зіщулюючись, запитала Веда, –  Хіба вампірів таке лякає?

– Гаял вважає, що це весело. Він так розважається.

Всередині будинок виглядав, як з дешевого фільму жахів: по стінах висіло лахміття павутиння, стояли якісь перекошені меблі, під стелею, вниз головою дрімали  кажани. 

Підлога скрипіла; у вибитих, забитих дошками вікнах, зловісно завивав вітер, під ногами шастали здорові пацюки з червоними палаючими очима, повзли, поважно перебираючи волохатими довгими лапами, величезні павуки.

Веда не боялася ні пацюків, ні павуків, але їй все одно стало неприємно, і вона мимоволі пригорнулася до Х'ярго.

Чорна висока постать вийшла, як здалося Веді, прямо зі стіни і попрямувала до них без жодних поклонів та привітань.

– Що ж не одразу до мене! Я ще вчора все приготував для вас, — мерклим, тягучим голосом сказав Гаял. В темряві кімнати його обличчя майже не розрізнялося.

– Що він приготував? – стривожено спитала Веда, переводячи допитливий погляд на Х'ярго.

– Вона не знає? – спитав Гаял.

– Знає, але не всі…

– Гей, про що ви кажете? – Веда смикнула Х'ярго за руку.

– Скоро поясню. Навчися вже довіряти мені!

– Чорта з два! – пробурмотіла Веда.

Гаял відчинив двері, пропускаючи їх у приміщення, оздоблення якого різко відрізнялося від кошмарної обстановки решти будинку. Воно складалося з двох невеликих  кімнат, оформлених у сучасному, звичному для Веди стилі, і це трохи її заспокоїло.

Тут були величезні вікна і досить світла, і Веда змогла нарешті розглянути обличчя Гаяла, але не знайшла нічого примітного чи цікавого в його жовтому, короткому волоссі, рудих бровах і блідо-блакитних очах з дуже вузькою, як вушко голки, зіницею.

– То ти і є та сама відьма? – усміхнувся Гаял, простягаючи Веді бліду долоню з тонкими пальцями.

– Напевно, якщо всі так кажуть! – відповіла вона, подаючи у відповідь свою.

– Дуже радий знайомству!

Потім Гаял щось сказав Х'ярго мовою, яку Веда не зрозуміла, і вийшов.

– Отже… Чекаю на пояснення. На це я хоча б маю право?

– У мене мало часу, – сказав  Х'ярго, –  А тебе треба де чому навчити. Чи залишишся ти зі мною чи ні, це другорядно, а ось знання завжди знадобляться. Тому я розповім тобі про основи стародавньої магії, поясню, як в'язати заклинання. Пиши конспект… Ось, це твоє, – Х'ярго вручив Веді її, забутий у підвалі, блокнот.

– Не хочу я в'язати заклинання! –  Веда жбурнула блокнот на величезний стіл з важкою дерев'яною стільницею, що стояв навпроти вікна. З блокнота випав олівець, покотився і безшумно впав на підлогу, вкриту товстим м'яким килимом. – Я хочу піти звідси!

– Чого ти боїшся? Все, що тобі загрожує тут – це заміжжя.

– Примусове заміжжя! – крикнула Веда.

– Я так тобі не подобаюсь? – насупився Х'ярго.

–  Не збираюся виходити заміж без кохання!

– Думаю, що в нас все ж таки є майбутнє. І воно не настільки похмуре, як ти собі уявляєш.

– Добре… – Веда стомлено прикрила очі, – А чим важлива дитина, про яку ти говорив?

–  Вампіри прагнуть повернути  колишню велич і втрачені землі. Наші далекі пращури могли мати потомство, а ось ми, які спробували людську кров і втратили живу суть, вже ні. Дитину народить могутня відьма. Вона прийде зі світу людей. Ця дитина повинна з'явитися на світ у серпневий повний місяць і повернути вампірам втрачене. Так написано у нашому пророцтві і, можливо, воно так і є… Легенди інших племен, наприклад, перевертнів або драконів, можуть відрізнятися від наших, але суть одна: відьма, дитина, сила та могутність. Не має значення, яким способом.