Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Пусти! – вибухнула вона і почала рватися, не звертаючи уваги на біль, – І запам'ятай: ні ти, ні цей придурок ...
– Не голоси передчасно, – спокійно сказав Х'ярго, відпускаючи її руку, – я не збираюся ні до чого тебе примушувати… Але, – він охопив долонями її палке від люті обличчя і, нахилившись, пронизливо глянув у її очі, – я хотів позбавити тебе від багатьох неприємних речей…
Його тихий голос, його гарячий погляд несподівано заспокоїли Веду.
– Хазяїне! – жалібно вигукнула звідкись збоку Тисія. – Хозяїне!
– Ну, що там ще? – гаркнув Х'ярго.
– Пані Дорліс хоче вас бачити!
Десь у глибині грюкнули двері, залунали ще чиїсь голоси.
Веда стрімко відштовхнула Х'ярго, наче злякавшись, що хтось побачить їх так близько одне від одного.
– Я буду у басейні! – сказала вона, – нехай Тисія принесе мені туди рушник…
І кинулася геть коридором.
Серце колотилося від злості та страху. Не таким вже й привітним виявився світ вампірів. Цього тільки бракувало! А якщо ці тварюки справді вирішать утримувати її силою? Невже немає жодного виходу? І як тепер розібратися, хто друг, а хто ворог? Що б він провалився, цей інший світ із його пророцтвами!
Веда забігла в басейн, сіла на бортик і занурила ноги в підігріту воду.
Якщо вірити Х'ярго, вона потрапила сюди не просто так, це було зумовлено. Якщо вірити Хьярго… А чи можна йому вірити? Раптом його гарне ставлення до неї – лише притворство? Він отримає те, що йому потрібне і що тоді? Це тільки в безглуздих романтичних казках між людьми та вампірами існує вічне, безумовне кохання… Ну навіщо, навіщо Гнат так вчинив із нею? Адже міг би попередити, тоді вона хоча б мала уявлення про те, що на неї чекає… Гнат! А чи дійсно вона потрапила сюди з волі Гната?
Цілком можливо, що всі підозри обґрунтовані, і Х'ярго показав їй те, чого насправді не було, щоб вона повірила в зраду і обірвала всі зв'язки.
Її обдурила Дорліс, сказавши, що вся місія полягає лише в пробудженні стародавнього вампіра, а потім вона вільна... Так, хто доручиться, що Х'ярго теж не морочить їй голову?
Єдиний вихід – розбудити силу, якою вона ніби то володіє. Але як? Де її шукати, цю силу? У голові, у серці, у печінках?
Веда скинула халат, зісковзнула у воду, квапливо пропливла басейн туди й назад. Хотілося виплеснути кудись ту енергію, що накопичилася в її тілі. Так завжди було. Коли її долали якісь невгамовні почуття, їй треба було рухатися, і тоді ставало легше…
Та чи треба всерйоз думати про те, що, крім пошуку зворотного шляху у світ людей, їй доведеться ще й за своє життя боротися!
Але не можна показувати Х'ярго, що йому вона не вірить. Потрібно бути поступливою і безтурботною і вивідати якнайбільше з того, що відомо цьому триклятому вампіру…
Іншого плану Веда не мала. У її голові ніяк не могла утвердитися думка, що світ людей закритий для неї навіки. Десь у глибині підсвідомості все ще блукала надія, що все, що відбувається, то якась ідіотська гра, розпочата Гнатом, і рано чи пізно вона закінчиться.
Веда пірнула вглиб і, опустившись до самого дна, затрималася на мить, підняла голову вгору. І їй раптом здалося, що блискучі стіни басейну віддалилися і зникли, і вона раптово опинилась у відкритому океані, і над нею зімкнулися кілометри води, крізь яку не пробитися.
Веда рвонулася вгору і вилетіла на поверхню, жадібно хапаючи ротом повітря.
– Ось, бери! – сказав за її спиною Х'ярго.
Вона обернулася і, згадавши про те, що на ній немає одягу, миттєво занурилась у воду по шию, злякано і здивовано дивлячись на вампіра, що простягав їй рушник.
– Але я просила Тисію!
– Не хочу посвячувати служниць у наші сімейні таємниці! – усміхнувся Х'ярго.
– Які ще таємниці?
– Невдовзі дізнаєшся. Виходь! Нам час їхати.
Веда повільно підпливла до борту басейну.
– Відвернися. Я без одягу… – тихо попросила вона.
Х'ярго кинув рушник на мармурову лаву під стіною і вийшов.
Веда квапливо вискочила з басейну, абияк витерла мокре волосся і змахнувши з тіла воду, загорнулася в халат.
Усередині все горіло й клекотіло, але вона стримала порив люті і надала своєму обличчю лагідного виразу. Зараз не час показувати характер – це нікого не вразить, а от нашкодити може.
– Куди ми поїдемо? – запитала вона Х'ярго.
– Туди, де ти почекаєш рішення ради.
– Виходить, я все ж таки ув’язнена!
– Отримаєш свободу, як тільки погодишся стати моєю дружиною, – холодно відповів Х'ярго.
– Я не можу стати твоєю дружиною! Я дала слово іншому!
– Вважаю, що слово, дане у світі людей, тут, у Зальгарі не має жодної сили…
– Але я не люблю тебе! Я люблю іншого, все життя його любила!
