Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Вам доводилося коли-небудь обробляти людське тіло, щоб приготувати з нього їжу? А нам довелося. Ми смажили м'ясо, ми відокремлювали його від кісток, щоб приготувати печеню. Ми в'ялили його на підставках, шматок за шматком, щоб нагодувати війська. Якщо іншої їжі немає, а солдати голодні, значить, на кухні будуть поставлятися людські тіла. Ми йшли на найнеймовірніші хитрощі, щоб розтягнути запаси, які у нас були, як можна довше. Ми навіть відшукували під снігом бур'яни, з яких варили суп. Але все одно їжі, щоб нагодувати таку кількість чоловіків, не вистачало.

Я стала свідком таких речей, від яких все життя мене будуть мучити кошмари. І одна з них — відкритий дверний проріз, в який задувають вихори снігу, і солдати, що заносять у двері мертві тіла і кидають їх на підлозі кухні.

— Я розумію, — кивнувши, прошепотів Річард.

— Ранньої весни, нарешті, почали прибувати фургони, які везли продовольство. Дуже багато продовольства. Але, незважаючи на нескінченну вервечку фургонів, я знала, що це не триватиме довго.

Разом з постачанням провіанту прибуло підкріплення, щоб замінити солдатів, загиблих в битві за Галею. Чисельність військ, що окупували Ебініс, і так вражала уяву, а після прибуття додаткових частин, до мого заціпеніння додалося ще й почуття безнадійності.

Одного разу я підслухала розмову двох недавно прибулих офіцерів. Вони говорили, що обсяг поставок буде зростати, відповідно до зростання чисельності військ. Як вони прибули з півдня, так і багато інших були відправлені з місією забезпечити безпеку в інших областях Серединних Земель. Туди де були інші, ще не захоплені міста і країни, інші осередки опору, які необхідно придушити, інші люди, яких можна захопити в рабство.

З фургонами і поповненням прибували листи із Стародавнього Світу. Вони не були адресовані певним солдатам — не було ніякої можливості дізнатися, в якій з армій знаходиться той чи інший солдат. Крім того, окрема людина нічого не значила в очах Ордена. Це були листи, адресовані «хороброму воїну», який захищає тих, хто залишився вдома. Тому, хто бореться в ім'я Творця, бореться з варварами на Півночі. Бореться за те, щоб принести порятунок цим відстало мислячим людям, направляючи їх на шлях Ордена.

Щовечора протягом багатьох тижнів солдати, збираючись купками, читали листи. У листах йшлося про те, що населення пішло на великі жертви, щоб послати на північ їжу і спорядження, щоб підтримати тих, хто також йде на великі жертви, щоб нести священне вчення Ордена. Молоді жінки у своїх листах обіцяли свої тіла хоробрим воїнам, коли вони повернуться, підкоривши нецивілізованих ворогів з півночі. Листи цього типу були особливо популярні серед солдатів, їх перечитували безліч разів під дикі вітальні крики.

Люди із Стародавнього Світу присилали ще й різні сувеніри: талісмани, що приносять перемогу; печиво і пироги, давно, втім, погнилі; шкарпетки, рукавички, сорочки, шапки; лікувальні трави, що зцілюють від всього на світі; бинти; напахчені носові хусточки від захоплених жінок, як обіцянку себе після того, як хоробрі воїни повернуться додому; пояси зі зброєю, виготовлені юнаками в очікуванні дня, коли вони самі зможуть вирушити на північ, щоб теж нести світло мудрості Творця і справедливі закони Імперського Ордена.

Довгі обози, які доставили припаси, відправилися назад у Стародавній Світ. Тепер вони були навантажені здобиччю, награбованою у Новому світі. Воюючій армії потрібна їжа і багато іншого, що потрібно для підтримки армії. Це нагадувало замкнуте коло: постачання армії — здобич, здобич — постачання армії. Думаю, всі ці нескінченні обози з награбованим, що йшли на південь, повинні були стати додатковим стимулом для людей, що залишилися вдома. Щоб вони продовжували терпіти негаразди, щоб підтримували настільки величезну військову машину.

Число загарбників було надто велике, щоб розміститися в місті, особливо після того, як з кожним обозом стало прибувати підкріплення. Нескінченне море наметів розповзалося все далі навколо міста, заповнюючи навколишні пагорби і долини. Дерева, наскільки вистачало погляду, ще взимку були вирубані і пущені на дрова. Навколишній краєвид виглядав одноманітно-неживим. На землі, потоптаній тисячами чобіт і копит, не росло ні травинки. Незліченні маси людей, коней і фургонів робили Галею схожою на одноманітне море бруду.

З нових загонів, які прибули з Стародавнього Світу, формувалися ударні частини, які відправлялися захоплювати нові землі, щоб і туди поширити вчення Ордена і встановити його порядки. Потік тих, хто прийшов поневолити Новий Світ, здавався невичерпним.

Я до знемоги працювала на кухні, обслуговуючи офіцерів. Тому часто чула, як вони обговорюють плани нових вторгнень. Чула повідомлення про нові захоплені міста, про кількість полонених, відправлених в якості рабів в Старийй Світ. Іноді для потреб офіцерів привозили найбільш привабливих жінок із захоплених міст. В очах цих жінок стояв дикий страх від розуміння того, що їх чекає. І я знала, що незабаром в цих очах не залишиться нічого, крім сумної туги і очікування смерті. Все, що відбувалося, здавалося мені однією нескінченною битвою, нескінченною жорстокістю. І не було ніяких ознак того, що все це коли-небудь закінчиться.

До того часу в місті майже не залишилося тих, хто колись називав це місце своїм домом. Всі чоловіки старші п'ятнадцяти років були убиті, а жменька тих, хто залишився в живих, використовувалися в якості рабів. Жінки — занадто старі або занадто молоді, щоб бути корисними Ордену, — теж були вбиті, або ж їх просто покинули помирати від голоду. Вони тулилися в темних щілинах, подібно щурам. Минулої зими я не раз зустрічала групки бабусь і маленьких дівчаток, що випрошували недоїдки. Худі, немов кістяки, покриті блідою шкірою. Моє серце розривалося, але допомога їм закінчилася б стратою і для них, і для мене. Але все ж іноді, якщо була можливість, я давала їм трохи їжі. Якщо було що дати.

У кінцевому рахунку, починало здаватися, що населення столиці Галеї, сотень тисяч людей, просто ніколи не існувало. Те, що колись було серцем Галеї, тепер було стерто з лиця землі. Зараз тут розташувалися сотні тисяч солдатів. У порожніх розграбованих будинках починав селитися набрід, слідуючий за армією. Ці люди просто займали будівлі, які колись були чиїмись будинками. Падальщики із Старого