Право на кохання - Софія Вітерець

— Не можу, — вкрадливо прошепотів він, розрізаючи музику своїм тихим голосом. — Ти мені потрібна.

— А мені потрібен Кормеліон, а не ти! — випалила, відштовхуючи його, що було сили, ще більше привертаючи до нас увагу.

— Думаєш? — Айраск впявся нещадним поцілунком у мої губи.

Очі від розпачу і здивування на мить розширилися. Смак його губ — вина й чогось ще, дикого і невідомого, нагадував гірку суміш розчарування та зради. В його поцілунку не було ніжності, лише влада і жага володіння. Я намагалася відштовхнути Айраска, але цього разу тіло веларійця було немов кам’яна стіна.

Вуха заклало від гучного шепоту натовпу. Всі звернули увагу на нас. А найгірше — навколо почали сіяти спалахи камер. Журналістам пальця в рот не клади — миттю відкусять. І я знала, що ці фото будуть першими в заголовках місцевих газет. А їх так полюбляє моя матінка… Сором обпалював щоки, я відчувала себе приниженою і зрадженою. Хотілося тікати й тільки тепер Айраск нарешті мене відпустив.

Все задкувала й задкувала, спотикаючись та всяк намагаючись сховатися від натовпу. І не розуміла взагалі, чому приковала до себе так багато уваги. Адже всі були не з простих родин. Тільки Кормеліон, хоча… Він же був у тілі Дартена.

Не знаю чому, але схопилася за браслет. Здавалося, він був тією останньою ланкою, що ще досі могла врятувати мене від цього всього. І знаєте, відповідь на моє німе прохання не залишила себе довго чекати — буквально зі стіни з’явилася чиясь рука та потягнула мене у якийсь коридорчик, що виник буквально нізвідки.