Як я стала королевою - Ольга Обська

Аліса не перебивала Карлу і дозволила їй виголосити ще з десяток невтішних тверджень на адресу Жанкарло. Скільки у ній накопичилося не виплеснутих емоцій! Дивно, як у неї виходило весь цей час їх стримувати. Карлі часто доводилося бачитися з лікарем, Аліса багато разів бачила їх поряд, але ніщо не говорило про те, що між ними були стосунки — тим більше такі бурхливі і які так далеко зайшли.

Треба віддати належне самовладанню Карли та Жанкарло. Але лікар-то який жук! Погрався та й покинув? Аліса від нього такого не чекала.

У Карли, нарешті, вичерпався потік красномовства. Вона затихла, щоб перевести подих. Аліса вважала, що після перепочинку лікар знову буде обдарований парою їдких епітетів, але заговорила Карла про інше.

— Я розумію, що тепер, коли стало відомо, як низько я пала, як осоромила чисту честь королівських камеристок, ви викинете мене зі свого почту з ганьбою, — обличчя Карли набуло звичного манірного суворого виразу. — Накажете мені зійти на берег за першої ж нагоди? І правильно, моя королево! Я заслужила!

— Карло, — Аліса похитала головою, — я не збираюся засуджувати твій вчинок. Ти доросла самостійна жінка і маєш право сама розпоряджатися своїм життям.

Вже хто в цій ситуації і заслужив березової каші, то це Жанкарло. Сивина в голову біс у ребро? Хай би його король і висаджував на берег за неналежну поведінку з дамами. Чому так завжди: спокушають чоловіки, а розхльобувати наслідки жінкам? Та й взагалі, він же лікар. Невже не міг подбати про контрацепцію?

— Ви залишите мене у свиті? — з прихованою надією запитала Карла, але сама ж позбавила себе будь-якої надії: — Я не гідна такої честі!

— Ти продовжуватимеш бути в моїй свиті, — в Алісі говорила жіноча солідарність. — Я ціную у своїх камеристках професіоналізм і відданість справі, а щодо їхнього особистого життя — це не має до справи жодного відношення. Але тобі справді доведеться зійти на берег через два дні, коли корабель проходитиме повз острова Трьох Озер.

На цих словах Карла, яка плекала все ж таки деякі надії, змарніла.

— Це тимчасовий захід, — поспішила заспокоїти її Аліса. — Я відправляю тебе в декретну відпустку під нагляд лікаря до того часу, поки не народиться дитина. Для твого та її блага.

— Дитина? — від подиву фіолетове волосся камеристки стало дибки. — Яка дитина?

— Твоя дитина.

— Моя дитина? — здивовано перепитала Карла.

— Хіба ти не вагітна?

— Звичайно ж ні, моя королево.

— Ти впевнена? Адже в тебе був роман із чоловіком, а романи мають звичай закінчуватися вагітністю.

— Я впевнена, — запротестувала Карла. — З тієї ночі, коли… — вона метушливо почала обмахувати свої щоки долонями, — коли це сталося, минуло вже три місяці. Я відчула б.

— Буває, що в перші місяці вагітність ніяк не проявляє себе.

Аліса сказала цю фразу для проформи. Важко повірити, що Карла нічого не відчула б, а якийсь альбатрос відчув.

— Нещодавно я зверталася до знахарки. Вона підтвердила, що ніч не мала наслідків.

Можна було видихнути з полегшенням. Карла не вагітна.

Аліса мала ще безліч запитань до своєї камеристки. Як лікарю вдалося настільки закрутити їй голову? Що він казав? Що обіцяв? Чому стосунки у них не склалися? Але всі ці питання були надто особистими. Аліса вважала неетичним влаштовувати подібний допит.

— Добре, Карло. Іди.

Вона промовила фразу м'яко, але Карла все одно не вірила своєму щастю.

— Я більше не у вашій свиті?

— Чому ж? Ти в моїй свиті. І якщо ніяких проблем зі здоров'ям у тебе зараз немає, то і відпустку я тобі поки не даю. Продовжуй виконання своїх обов'язків.

Карла засяяла.

— Моя королево, ви не пошкодуєте, що лишили мене! — Почала вона говорити гаряче і схвильовано. — Я подбаю про вас так, як ніхто більше не в змозі подбати. Я зроблю все, щоб у будь-якій ситуації ви виглядали бездоганно та сліпуче!

— Дякую, Карло, — посміхнулася Аліса.

— Накажете готувати вас до сну? — охоче зіскочила камеристка з рундука.

Сміятися чи обурюватись?

— Ще рано спати. Іди. І запроси до мене Розабеллу.

Попереду Алісу чекала ще одна непроста розмова. Якщо Карла не вагітна, чи це автоматично означало вагітність другої камеристки?

Розабелла з'явилася негайно. Аліса посадила її, як і всіх своїх відвідувачів, на скриню навпроти себе. Було помітно, як сильно Розабелла хвилюється, хоч Аліса поки не сказала ні слова, про що піде розмова.

— Моя королево, ви хочете вигнати мене з почту? — несміливо спитала юна камеристка.

І вона туди ж.

— Звичайно, ні. З чого ти це взяла?

— Карла постійно сварить мене за недосвідченість. Я дуже стараюся, але вона має рацію — у мене немає жодного досвіду. Решта підопічних Карли — потомствені камеристки. Їхні матері давно служать при дворі — були камеристками ще в минулої королеви. Перейняли всі тонкощі ремесла. А я... у мене навіть матері не було. Мене виховував батько.

— Дай вгадаю — у тебе чудовий батько. Любить тебе і балує.

— Так і є, — на обличчі Розабелли розцвіла усмішка. — Він найкращий батько на світі! Але як ви здогадалися?

— Тільки люблячий батько міг виховати у своїй дочці таку відданість та вірність. Тільки той, кого щиро любили, виростає безстрашним. Нехай у тебе немає досвіду, але ти сама не захотіла залишити свою королеву у небезпечній подорожі. Ти найкраща з усіх моїх камеристок. Ти і Карла.

Усмішка на обличчі Розабелли стала ще ширшою. У Аліси защеміло серце від думки, що доведеться з нею розлучитися. Все єство відмовлялося вірити якомусь альбатросу. Це молоде створіння не може бути вагітною. Але все ж таки Алісі необхідно було в цьому переконатися. Бентежити Розабеллу прямим питанням не стала. Просто попросила:

— Розкажи мені трохи про себе. Хочу пізнати тебе краще.

— Мій батько служить королівським конюхом, — охоче почала розповідь камеристка. — Він змалку брав мене з собою в стайні. Я знаю про коней все. Якби я народилася хлопчиком, обов'язково пішла б слідом батька.