Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд

— Молодший тебе, — огризнувся Річард. Жінка почервоніла. Очі її сердито блиснули, але вона тут же взяла себе в руки.

— Я не хочу сказати, що ти старий. Просто ти виявився дорослішим, ніж ми припускали. Мене звуть сестра Верна Совентрін.

— Я — сестра Грейс Рендал, — представилася жінка, що стоїть справа.

— Я — сестра Елізабет Майрік, — додала третя. Тільки зараз сестра Верна звернула увагу на Келен:

— А ти хто така, дитино?

Серце Келен прискорено забилося. Вона зціпила зуби.

— Я не твоє «дитя», — крижаним тоном осмикнула вона сестру. — Я Мати-сповідниця.

Сестри Світла ледь помітно здригнулися і шанобливо схилили голови.

— Прости, Мати-сповідниця.

Атмосфера загострювалася. Келен раптом усвідомила, що її руки стиснуті в кулаки.

Вона відчувала, що Річарду загрожує небезпека, але вирішила вести себе, як і личить Матері-сповідниці.

— Звідки ви родом? — Холодно запитала вона.

— Ми прийшли… ми прийшли здалеку.

— В Серединних Землях, вітаючи Матір-сповідницю, стають на коліно. — Келен рідко наполягала на цьому, але зараз їй здалося, що це необхідно.

Сестри, всі як одна, різко випростались і обурено насупились.

Цього було достатньо. Брязнула сталь. Річард вихопив меч. Він нічого не сказав — просто стояв, стискаючи обома руками меч. М'язи його напружилися. В очах танцював магічний вогонь. Келен зраділа, що його гнів спрямований не на неї, але сестри нічим не висловили переляку. Вони повернулись до неї, і всі троє одночасно опустилися на одне коліно.

— Прости, Мати-сповідниця, — повторила сестра Верна. — Ми знайомі з тутешніми звичаями. Ми нікого не хотіли образити.

Келен виждала належний час, не відмовивши собі в задоволенні додати парочку зайвих секунд.

— Встаньте, діти мої.

Сестри піднялися на ноги і знову схрестили на грудях руки.

— Ми тут не для того, щоб битися, Річард. — Сестра Верна зітхнула.

— Ми тут для того, щоб допомогти тобі. Прибери меч. — В останній фразі виразно пролунав наказ.

Річард не поворухнувся.

— Мені передали, ніби ви прийшли за мною, що б це не означало, і що тікати безглуздо. Я ніколи ні від кого не тікав. Я Шукач Істини. І тільки я вирішую, коли мені діставати або прибирати меч.

— Шукач? — Вигукнула сестра Елізабет. — Ти Шукач?

Сестри Світла знову перезирнулися.

— Кажіть, що вам потрібно! — Гаркнув Річард. — Швидко!

Сестра Грейс нетерпляче зітхнула:

— Річард, ми не завдамо тобі зла. Невже ти боїшся трьох жінок?

— Іноді і однієї жінки достатньо, щоб злякатися. Мені важко дався цей урок, але я його добре засвоїв. І я не поділяю поширеної помилки щодо того, що жінок вбивати не можна. Пропоную в останній раз: говоріть, чого прийшли, або нашу бесіду закінчено!

Сестра Грейс кинула впізнаючий погляд на ейдж на шиї у Річарда:

— Так, я бачу, у тебе були хороші вчителі. — Обличчя її трохи пом'якшало. Ти потребуєш нашої допомоги, Річард. Ми прийшли тому, що в тебе є дар.

— Ви робите серйозну помилку, — сказав Річард, по черзі оглянувши усіх трьох сестер. — У мене немає дару, як і ні найменшого бажання мати справу з магією. — Він прибрав меч у піхви і взяв Келен за руку. — Шкодую, що вам довелося марно виконати такий довгий шлях. Плем'я Тіни не любить незваних гостей. Стріли у них змащені отрутою і завжди потрапляють у ціль. Я попрошу, щоб вони дозволили вам безперешкодно покинути їх володіння. І раджу не випробовувати їх терпіння.

Річард повернувся і попрямував до дверей. Келен фізично відчувала виходячі від нього хвилі гніву. Вона бачила лють у його очах, але було в них і дещо ще: біль.

— Головні болі вб'ють тебе, — спокійно сказала сестра Грейс.

Річард застиг як укопаний, дивлячись в нікуди.

— Голова боліла в мене все життя. Я звик.

— Але не так, як зараз, — наполягала вона. — Я бачу це по твоїх очах.

Ми легко впізнаємо головну біль, викликану даром. Це наша робота.

— Тутешня цілителька добре знає своє ремесло. Вона подбає про мене. Вона вже мені допомогла і, я впевнений, скоро вилікує мене зовсім.

— Цілителька тобі не допоможе. Крім нас, тобі не допоможе ніхто. І якщо ти відмовишся від нашої допомоги, ти помреш. Ми прийшли врятувати тебе.

Річард простягнув руку до клямки дверей:

— Вам зовсім немає чого так про мене турбуватися. Я сам знаю, що мені робити. Доброго вам шляху, милі дами. Келен м'яко, але рішуче відвела його руку.

— Річард, — шепнула вона. — Може, все-таки вислухаємо їх? Принаймні шкоди від цього не буде. А раптом вони наведуть тебе на думку, як позбутися від цього болю?

— У мене немає дару! Я не бажаю зв'язуватися з магією. Вона не принесла мені нічого, крім горя, нічого, крім болю! У мене немає дару, і він мені не потрібен! — Річард знову взявся за клямку.

— Сподіваюся, ти не станеш запевняти нас, що твої смаки по відношенню до їжі не змінилися за останній час? — Поцікавилася сестра Грейс. — Я маю на увазі останні кілька днів.

Річард знову зупинився.

— Кожен може розлюбити одне і полюбити інше, — буркнув він.

— Скажи, хто-небудь бачив, як ти спиш?

— А при чому тут це?

— Той, хто бачив тебе сплячим, повинен був помітити, що тепер ти спиш з відкритими очима.

У Келен мороз пробіг по шкірі. Події останніх днів почали зв'язуватися воєдино.

— Я не сплю з відкритими очима. Ви помиляєтеся.

— Річард, — прошепотіла Келен, — може, все-таки краще вислухати їх?

По-моєму, у них є що сказати.

Він подивився на неї так, наче сподівався, що вона допоможе йому знайти вихід.

— Я не