Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

людської діяльності. А я веду мову про інше — про пізнання, як самодостатній процес, прагнення збагнути взаємозв’язок усіх речей та явищ у світі, розгадати найглибші таємниці природи й буття. Ейрін охоче спілкується на різні філософські теми, але до серйозної наукової роботи в неї душа не лежить. І це дуже прикро.

— Не всім же займатися наукою.

— Так, звичайно. Та уяви лишень, яких успіхів могла б досягти відьма-дослідниця з Первісною Іскрою! На саму думку про це мені аж дух захоплює. Нечувана досі могутність у поєднанні з гострим розумом… Хоч, може, Ейрін згодом перегляне свої пріоритети. Зрештою, вона ще зовсім юна й сама гаразд не знає, чого хоче. Сподіваюсь, коли подорослішає, зробить правильний вибір. Якщо не через десять років, то через п’ятдесят або сто. Часу в неї вдосталь.

Ґлиніш відвернулася до шафи під стіною, щоб узяти звідти ще три колби.

„Немає в неї часу,“ — подумала похмуро. — „Ця дівчина приречена, і ніяка Первісна її не врятує. Навпаки, якраз через Первісну їй не судилося довго жити на цім світі. Так чи інакше, вона помре — або сама-одна, або разом з усім світом земним…“

Ґлиніш пішла на службу Ан Нувінові зовсім не тому, що шанувала Темряву й ненавиділа Світло, не тому, що вважала Зло сильнішим за Добро. У віці шістнадцяти років вона мала пророцтво, яке вжахнуло її своєю безжальною ясністю й однозначністю. Воно не потребувало ніякого розгадування, ніякого тлумачення; досить було просто написати на папері слова, що прийшли їй у провидницькому трансі, і чари верифікації осявали текст чистим жовтим світлом, що свідчило про його безсумнівну пророчу силу.

У пророцтві йшлося про те, що ще за життя нинішнього покоління земний світ знову заполонять орди демонів і чудовиськ, а люди, не послухавшись закликів відьом та чаклунів, стануть ревно молити Небеса про допомогу. І Небеса дослухаються до їхніх молитов — на землю зійде військо диннеші, й розпочнеться Битва Останнього Дня, в полум’ї якої згорить увесь світ.

На щастя, це жахливе пророцтво не було невідворотним і мало розгалуження, яке сходилося на самій провидиці. Вона могла відвернути кінець світу, віддавши Темряві дві невинні душі — спершу свою власну, а згодом іще одну, на яку вкаже їй доля.

Ґлиніш нікому не розповіла про своє пророцтво, ні в кого не стала питати поради, бо розуміла, що ніхто їй не допоможе, що таке важке й болісне рішення вона має прийняти самостійно. Після кількамісячних вагань і болісних роздумів юна чаклунка врешті наважилася на першу жертву і прирекла свою душу на вічне прокляття, віддавшись під владу Китрайла. А через чотирнадцять років, коли надійшла звістка про сутичку на Іхелдиройдському тракті і про Первісну Іскру в нової відьми, Ейрін вер Ґледіс, вона збагнула, що це і є друга жертва, потрібна для порятунку світу…

Розділ VIII
Одне непевне ворожіння

— Ви навіть не уявляєте, пані, які ми раді вашому візитові, — говорив молодий Фарґал аб Мервин, князь Енлійський, супроводжуючи Ріану та Шимаса до розцяцькованої карети, що стояла перед причалом. — Відьми такі рідкісні гості на нашому маленькому острові, що мимоволі ми почуваємося частиною Південного Абраду, хоч перебуваємо під протекторатом Катерлаху, офіційно належимо до конфесійної юрисдикції Північної Ради, а чимало наших мешканців дотримуються мінеганського вчення.

— Мені дуже шкода, ваша світлосте, — чемно відповіла Ріана, — та тут нічого не вдієш. Нас-бо лише чотири сотні, а світ великий. Зрештою, ми буваємо у вас частіше, ніж на більшості островів. Ініс Енлі лежить на півдорозі від Тір Мінегану до Ініс на н-Драйґу, який наші сестри реґулярно відвідують. Принаймні щороку, а то й двічі на рік.

— Переважно мінеганські кораблі проходять східніше від Енлі й роблять зупинку на Інісойд Гайделах, — зауважив князь. — А втім, я не скаржуся, просто констатую наявний факт. Сподіваюсь, ви пробудете в нас бодай кілька днів?

— Чотири дні, це точно. Може, навіть п’ять або шість. Ми пливли досить швидко, і наш капітан вважає, що вітрилам треба трохи відпочити. А я його не кваплю.

На ці слова Шимас машинально кивнув, із насолодою крокуючи по твердій, нерухомій землі. Відколи вони вийшли в море, Ріана щодня, з ранку до самого вечора, прикликала для „Шерен Ейнарах“ потужний ходовий вітер, завдяки якому вони подолали дві тисячі миль від Вантайна до Ініс Енлі лише за тринадцять діб. Певна річ, таку швидку подорож супроводжувала безупинна хитавиця, від якої Шимас почувався вкрай некомфортно. Добре хоч його не нудило.

Як люб’язний господар, енлійський князь спершу пропустив до карети обох гостей. Шимас якусь мить вагався, де йому сісти, та зрештою вмостився поруч із Ріаною, розваживши, що Фарґал аб Мервин захоче сидіти навпроти неї. Забравшись слідом, князь гукнув кучерові, і карета рушила з місця. Шимас кинув крізь бічне віконце останній погляд на їхній корабель, із трюмів якого вже почали вивантажувати великі лантухи, набиті гречкою та пшеничним зерном. У цій роботі брав участь і Колвин аб Девлах, що отримав від Ріани наказ залишатися на „Шерен“. За час подорожі впокорений чорний потоваришував з моряками, які ставилися до нього загалом приязно, хоч іноді й кепкували з пришелепуватого відьминого слуги. Колвин сприймав їхні кпини з притаманною йому добродушністю (дарма що насправді душі не мав) і сміявся разом з іншими. Складалося враження, що його нічим не можна образити.

Лорд Фарґал увічливо поцікавився, як проходить плавання, а отримавши від Ріани запевнення, що все гаразд, промовив:

— До нас лише вчора надійшла звістка про хворобу нашого верховного сюзерена, короля Енгаса. Отакі ми відірвані від світу. Сподіваюсь, за цей час уже все минулося? Він одужав?

Ріана заперечно похитала головою:

— На жаль, мушу засмутити вашу світлість. Енгас аб Брайт помер майже два тижні тому, тридцять другого гедрева, напередодні нашого відплиття.

Молодий князь скрушно зітхнув.

— На все воля Великого Дива. Нехай Він дарує його душі гідне переродження… А