Непрохані - Майкл Маршалл Сміт
Вийшовши з крамниці, Емі здивовано на мене глянула.
— Ти чого шкіришся, мавпо ти людиноподібна?
— Гадки не мав, що ти любиш дівчачий рожевий. Але чого там, я не проти. Що будемо робити далі? Ще трохи рожевого шопінгу? Романтична комедія у кіно?
Емі почервоніла, ляснула мене по руці й запропонувала кілька малоймовірних місць, куди, на її думку, я міг запхнути собі кіно разом із шопінгом. Додому ми поверталися мовчки і в чудовому гуморі, оточені ароматами глиці. Це все було геть несхожим на життя в Лос-Анджелесі, й це було чудово.
Вдома Емі знову засіла на канапі з роботою, а я пішов до себе і кабінет. Ноутбука я не чіпав, а просто посидів за столом, визираючи у вікно. Мені дещо спало на думку, і тепер важливо було упевнитись, що та ідея — не повна маячня. І що я не просто хочу позбутися останньої згадки про своє минуле копівське життя.
Бути копом передусім дивно, і загалом ця професія куди прозаїчніша, ніж заведено показувати в кіно. Коп — це просто шкільний черговий з пістолетом, якому доводиться утихомирювати корупціонерів, брехунів і божевільних і час до часу мати справу з екстремальними ситуаціями. Ви такий собі двірник соціуму — тут підмести, там побілити, вивезти сміття, переконатися, що все працює; іноді двірникові доводиться рознімати бійки стінка на стінку, де одна сторона постраждала, а друга завдала шкоди, але водночас кривдника тут і близько не було, він відвідував сестру в лікарні, машини зроду не мав і навіть керувати нею не вміє, і взагалі святе та боже створіння, не бий мене, ти, свиня поліцайська, іди лови справжніх злочинців, а-а-а!..
Найперше, що вивчає коп, — це що світові не треба есперанто, бо вже існує універсальна мова неправди. Всі, абсолютно всі брешуть — всюди, завжди, про все на світі. Коп дуже швидко навчається нічому не вірити, а також усвідомлює, що від жертв клопоту більше, ніж від нападників. Ті жертви або такі самі покидьки, як нападники, і лише за збігом обставин отримали, а не роздали самі (і Богом заприсяглися, що витягнуть з позиції жертви максимум), або респектабельні виродки, що вважають поліцію власною приватною службою охорони і впевнені, що будь-яку проблему можна вирішити за допомогою самовпевненої пики й хабара в кількасот баксів.
Копові доводиться грати роль. У формі ти стаєш іншою людиною. Людиною, яка знає, що саме сьогодні ота безневинна овечка може щомиті так розлютитися на чоловіка, чи на подружку, чи на придбаний лотерейний квиток, який учергове не виграв, аж візьме й витягне з-під сидіння ствол, про який ніхто й гадки не мав. Яка намагається забути, що нас зусібіч завжди оточує зброя: кухонні ножі, пляшки у барах, іржаві леза, заховані у візках бомжів серед смердючого мотлоху… Зброєю може стати місцевий псих-одинак, від якого нікому немає реальної шкоди, але все-таки доводиться реагувати на скарги, бо такий закон, і раптом виявляється, що цьому психові мікрохвильова пічка звеліла стояти проти тебе на смерть.
Майже щохвилини людина перебуває на відстані максимум метра від предметів, якими можна завдати шкоди собі та іншим. Чимало моїх знайомих отримали поранення в цілком побутових ситуаціях. Одному зробила дірку в горлянці штопором жінка, якій співмешканець вибив половину зубів, але все-таки вона не хотіла, щоб покидька арештували. Копа поховали з почестями, жінку посадили, а мурло, яке потовкло їй обличчя в присутності дітей, живе-поживає у будинку нової нещасливиці. Так і бачу, як воно сидить на її запиленій канапі й тихо біситься, бо виплодки його нової подружки його дістають самим фактом свого існування, а та стерва нічого не хоче з ними зробити, та ще й пиво не несе — мабуть, час і їй забити носа всередину черепа. Настане день, коли ще більш кінчений сусіда цього мурла вкраде у нього телевізор чи капці з-під дверей, і поліції доведеться рятувати нещасну жертву від свавілля злочинного світу.
Отак і працюють копи: сморідні провулки в сутінках, стукіт по хлипких дверях, налякані діти, яким треба казати, що все гаразд, коли все дуже погано. П’янючі дівиці, хлопець яких нічого, аж нічогісько такого не робив… ой, офіцере, а що, у мене теж будуть проблеми, ну тоді знаєте, я тут давно підозрюю, що він причетний до злочинів гітлерівського режиму. Сімейні пари, які так давно лаються між собою, що вже й знати забули, хто кого образив перший, і конкретно сьогодні словесна баталія за участі всіх сусідів почалася через не так заварену каву, й от ти сорок хвилин заспокоюєш усіх учасників дійства, потім кожному потискаєш руку, їдеш собі, а за місяць повертаєшся і знову розтягуєш коханих, поки вони не повбивали одне одного через невинесене сміття.
Отак і я працював десять років. Мені платили за те, що я входив у чужі життя слідом за Богом Бід з його невеселими жартами, аж поки власне моє життя не почало розвалюватися на шматки, як воно завжди трапляється з поліцейськими. Головна небезпека роботи копа полягає в тому, що ти надто часто проходишся ігровим майданчиком Бога Бід і зрештою привертаєш його увагу — і дуже неприхильну увагу, бо ти дратуєш його, перешкоджаючи його іграм. Бог Бід, знаєте, та ще паскуда, до того ж паскуда з доброю пам’яттю і широким колом інтересів. Раз тебе помітивши, він уже не відведе очей. Він всядеться тобі на плече, шепотітиме на вухо і сратиме тобі на спину.
Принаймні так я все це бачу. Знаю, що моя філософія звучить як хвора маячня, але у щось таке я вірю.
