Непрохані - Майкл Маршалл Сміт

Крім того, йшлося про гроші.

Великі гроші.

Тож він вислухав усе до кінця і вийшов з упевненістю, що все зробить як домовлено. Останні кілька місяців він розробляв свій власний сольний план, але доти Шепард багато років грав цілком конкретну роль. Йому доводилося спостерігати за цілями, навіть коли вони виїжджали в інший штат. Йому доводилося лишатися на задньому плані, у тіні, підрихтовувати чужі біографії тут і там, тримати долі у своїх руках. Це він десять днів тому видав одному чоловікові попередження — вимогу обірвати дружні стосунки з такою собі Елісон О’Доннел, які тривали перед тим майже півроку, бо та дружба загрожувала перетворитися на ще одну змінну.

Шепард натомість тяжів до констант: скажімо, родина мала залишатися міцною. Саме ця обірвана дружба змусила Елісон вирушити до Кеннон-Біч. Звісно, чоловікові про причини своєї раптової депресії вона нічого не сказала — так само, як містер Ґолсон не пояснив, чому раптом він не може пити з колегою каву після роботи: просто одного дня у «Старбаксі» до нього підсів один чоловік і дохідливо пояснив, що час припиняти — чи сплатити дуже високу й дуже особисту ціну.

Між матір’ю дівчинки та її приятелем насправді нічого не було, проте був ризик, на який Шепард не міг наражатися. Шепард узагалі не любив ризикувати.

Проте тоді, в барі готелю, ризикнув.

То був загалом прийнятний ризик, розумний план забезпечення власного майбутнього. Його позиція не так давно змінилася. Він загалом робив те, що мав робити, лише дуже завчасно — й от усе почало руйнуватися. Він прийшов і взяв своє, в цьому плані все справдилося. Та коли повернувся, щоб виконати другу — коротку й жорстоку — частину плану, дівчинка зникла.

Телефон задзвонив за півгодини. Спершу він проігнорував дзвінок — бо думав, що це телефонує жінка, яка вже кілька тижнів займалася його справою і з якою він не мав охоти спілкуватися. Та коли він зрозумів, що то не вона, хутко схопив слухавку.

Дзвонили з автомата на вулиці, розмова була коротка. Він одразу впізнав голос дівчинки і поставив їй чіткі запитання. Вона явно була налякана й спантеличена, і він встиг лише розібрати «Крік» і «відпочинок», а потім дзвінок обірвався. Пошукавши по мапі, він знайшов місце зі схожою назвою на відстані у межах ймовірного. На його щастя, він уже їхав саме в тому напрямку, бо в іншому разі це була б голка в копиці сіна.

Хоча місце було так далеко, що така можливість досі лишалася.

Він швидко виїхав з Портленда, проїхав Келсо і Касл-рок, лишаючи позаду кілометри й кілометри сірих дерев обабіч траси, величезну пустку, ледь-ледь прикриту ріденьким глянцем цивілізації. Почався дощ, та Шепард не збавив швидкості. Челаліс, Централія і далі, далі цим тунелем у напрямку до Сієтла, до західного краю штату Вашингтон.

Поворот він побачив через півтори години після того, як виїхав з Портленда. З’їхавши з траси на бічну дорогу, він пригасив фари. Дощ так і періщив, й у проміжках між змахами двірників по склу він побачив довгу будівлю в оточенні нечисленних дерев і велику парковку. З двох крихітних вікон будівлі лилося тьмяне світло, що тільки додавало картині занедбаності.

На стіні був напис: «Зона відпочинку для автомобілістів Скетер-Крік».

На парковці була лише одна машина. По широкій дузі Шепард під’їхав ближче, зупинившись метрів за двадцять. То був «форд-таурус», який полюбляють компанії, що здають авто в оренду. Всередині машини було темно. Почекавши дві хвилини, Шепард вийшов під дощ.

Повільно підійшов, тримаючи пістолета на боці. Так, у машині, здається, нікого не було, проте скрупульозний підхід до справи не терпів жодних «здається». Зазирнувши у заднє скло, він побачив на сидінні лише якусь куртку. Обійшов машину, нахилився до бічного скла — нікого, порожньо.

Випростався, відчинив дверцята з боку водія. Всередині було холодно. Або водій не користувався пічкою, або машина стояла порожня вже якийсь час. Ключів не було.

Зламалася, а водій щасливо поїхав геть з дорожньо-патрульною службою? Не виключено. Але в такому разі дверцята були б зачинені, й куртка на задньому сидінні не валялася б. Між сидіннями лежали згорнуті мапи — ще одна ознака орендованого авто.

З боку водія у дверцятах він знайшов напівпорожню пачку цигарок і дешеву запальничку, з другого боку — обгортку від льодяників і коробку від курячих пальчиків.

Шепард зачинив машину. Сам він не курив, проте знав, що коли людина ігнорує напис «Не палити, вашу маму» всередині прокатного авто, то без своїх клятих пальчиків ця людина так просто не піде.

Водій був десь тут, десь поблизу.

Шепард розвернувся і пішов до будівлі. З одного боку облицьована кахлями стінка затуляла вхід до чоловічого туалету, вікно якого було одним з двох джерел тьмяного світла на майданчику. Решту споруди підпирали кам'яні колони. Тут були дротяні контейнери з буклетами про місцеві цікавинки. Був прилавок, за яким вдень торгували кавою, а нині закритий металевими ґратами. Три термінали. Два фонтанчики з питною водою. І холод, холод і пустка.

Придивившись, Шепард помітив, що трубка одного з телефонів-автоматів звисає на своєму дроті.

Шепард вийшов надвір і пішов у вбиральню. Кремово-бежеві кахлі, дві раковини, два пісуари, дві кабінки; все напрочуд чисте. Стінки кабінок починалися за півметра над підлогою, обидві виявилися порожні. Дощ гучно стукотів об металевий дах.

Вийшовши, він рушив до жіночої вбиральні. Тут було три кабінки, а все інше в цілому таке саме, тільки протікала труба, і на підлозі стояла вода. І в останній кабінці хтось був.

Сині джинси, білі кросівки. Людина стоїть навколішках. — Мем?