Провісниця - Кетрін Огневич

***
Минуло вже, напевно, понад півгодини, як Фабіан намотував кола біля сховища, чекаючи на повернення Кессі. Йому кортіло дізнатися подробиці її походу до Ейлін, але коли вона вийшла через головні двері, він миттю забув про це. Дівчина виглядала сумною, і він тут же поспішив до неї. Побачивши хлопця, Кессі одразу ж кинулася в його обійми, і Фабіан міцно обійняв її за талію.

— Що сталося?

— Я... Я не знаю, що мені робити з інформацією, яку я отримала, Фабіане. Я отримала відповіді на свої запитання, але водночас у мене виникло багато нових. Звучить безглуздо, чи не так?

— Зовсім ні. Що сказала тобі Ейлін? 

— Багато чого. В основному про моє майбутнє, але вона просила нікому не говорити про це. Розповіла про мою маму. А ще вона сказала, що мій батько перебуває поруч зі мною. Як таке можливо, Фабіане?

— Не думаю, що вона збрехала, Кессі. Вона ж пророк. Вона говорила щось ще про твого батька?

— Вона сказала, що він з роду Тарріс. Ти знаєш що-небудь про них?

— Тарріс? Я чув про них, але нікого з них не знаю особисто. Хоча, здається, хтось із них живе в палаці... Якщо хочеш, я можу дізнатися.

— Було б непогано. Можливо, тоді я дізнаюся бодай щось про свого справжнього батька.

— Звісно. Ти... Ти отримала відповіді на свої запитання?

— Так, і мені потрібен час, щоб усе обміркувати. Занадто багато всього.

— Що ж, тоді пропоную прогулятися, щоб ти трохи відволіклася. Як тобі така думка?

— Було б непогано. Дякую, Фабіане. Я справді ціную це... — сказала Кессі, дивлячись на хлопця з посмішкою. Взявши її за руку, Фабіан попрямував у бік невеликого скверу, де так само як і вони прогулювалися інші пари. Дивлячись на них, хлопець замислювався про те, що буде далі. Зрештою, рано чи пізно Кессі доведеться покинути Лліріан... Але найгірше те, що він не зможе її відпустити.

Не після того, як прив'язався до неї. Не після того, як усвідомив, що між ними є зв'язок.
І цей зв'язок ставав дедалі міцнішим, ніж він гадав...