Провісниця - Кетрін Огневич

Наступного дня мій поганий настрій злегка випарувався. Звичайно ж, я все ще була засмучена тим фактом, що від мене приховувала правду рідна мати. Але я не переставала думати про те, як добути відповіді на свої запитання про те, ким вона була і чому їй все ж довелося покинути Лліріан. І чи був мій батько теж лліріанцем чи ні? Так багато запитань і жодної відповіді...

Залишалося лише сподіватися, що Фабіан виконає свою обіцянку. Чесно кажучи, я була здивована, що він погодився допомогти, попросивши натомість лише дозвіл залицятися до мене. І одна думка про це все ще лякала мене. Чи прийняла я правильне рішення, коли дала йому свою згоду? 

— Ви так нічого і не з'їли на сніданок... — почувся тихий голос Ліари, яка відволікла мене від роздумів. Я тут же кинула погляд у бік таці з їжею, і зітхнула. Так, мабуть, я так занурилася у свої думки, що забула про все на світі. 

— Не було апетиту.

— Можливо, ви пообідаєте зараз? Або ж вам принести щось інше?

— Мабуть, візьму кілька булочок із корицею. Вони виглядають, гм, досить апетитними... — сказавши це, я потягнулася за своєю здобиччю, і помітила посмішку дівчини.

— Можливо, ви з'їсте щось іще крім солодкого?

— Я, звісно, ціную твою турботу, Ліаро, але поки що цього достатньо, — пробурмотіла я, не перестаючи в цей час доїдати свій удаваний -сніданок-обід. Ліара захихотіла, а потім, зробивши кніксен на прощання, пішла з кімнати. Щойно я потягнулася по графин із водою, як позаду тут же почулося тихе покашлювання. Обернувшись, я помітила Фабіана, який стояв буквально за три кроки від мене.

— Не завадив?

— Ні. Ти завжди будеш так тихо підкрадатися і з'являтися з нізвідки?

Хлопець усміхнувся, почувши моє запитання. О так, він безумовно був у курсі, що мене лякали його раптові появи. І все одно продовжував у тому ж дусі. Що ж, мабуть, я зможу звикнути до цього.

— Загалом, я у справі. 

— У якій?

— Ти хотіла дізнатися відповіді, і я зміг організувати тобі зустріч. Тільки...

— Що?

— Тільки в усього є своя ціна.

— І яку ж ціну я маю заплатити, щоб дізнатися всю правду про себе і свою сім'ю?

— Цього я не знаю. Тільки Ейлін зможе відповісти на це запитання.

— Хто така Ейлін?

— Пророк. Я б навіть сказав, дуже древній.

— Кумедно.. Мені допоможе такий самий, як і я. Що ж, мабуть, це буде цікаво...

Щойно ми опиняємося на місці, я злегка похитуюсь, від чого Фабіан хапає мене за лікоть, запобігаючи моєму падінню.

— Вибач. Іноді переміщення можуть бути болючими. Тобі не погано?

— Здається, ні. Просто голова трохи запаморочилася... Де це ми? — запитала я його, озираючись на всі боки, і одразу ж помітила безліч книжок. Вони були практично скрізь - на полицях, на столах, а деякі книжки навіть ширяли в повітрі. Також тут було безліч статуеток різних тварин. Переважно це були птахи - сова, сокіл і ворон.

— Ми в одному з найстаріших сховищ рукописів пророків, які нині мешкають у Лліріані. Тут зібрані всі віщування великих пророків і ясновидців. Ейлін теж одна з них і вона Хранителька цього священного місця. Думаю, тут ти зможеш знайти відповіді на свої запитання.

—  На більшу частину, але не на всі... — почувся жіночий голос, і, обернувшись, я побачила літню жінку, що стояла неподалік від нас. Варто було мені придивитися до неї, як я ледь зуміла придушити крик, що рветься назовні. Її очі... У неї геть були відсутні райдужні оболонки очей, від чого вона виглядала трохи моторошно. 

— Можливо. Мабуть, залишу вас... — сказав у відповідь Фабіан, і я перевела погляд на хлопця, ніби запитуючи, чому він іде. — Я пообіцяв Ейлін, що приведу тебе і вона дасть відповіді на твої запитання. Але тільки якщо ти будеш сама.

— Ти ж повернешся?

— Звичайно... — Із цими словами Фабіан вийшов із кімнати, залишивши мене наодинці з Ейлін.

— Отже, ходімо за мною, дитя... — сказала вона, а потім розвернулася і пішла в сусідню кімнату. Я пішла за нею, і раз у раз озиралася на всі боки. Кожна кімната, повз яку ми проходили, була забита книжковими стелажами з рукописами і книгами. Було таке відчуття, ніби я потрапила до гігантської бібліотеки, де можна знайти відповіді на будь-яке питання у світі. Щойно ми дійшли до останньої кімнати, Ейлін присіла за стіл і махнула рукою в мій бік, ніби запрошуючи присісти.

— Мушу сказати, що я здивована, чому ти не прийшла до мене раніше, Кассандро.

— Раніше? Що ви маєте на увазі?

— Я чекала на тебе.

— Справді?

— Звичайно. Двадцять років тому твоя мати прийшла до мене з проханням поглянути на твоє майбутнє.

— І що ж ви побачили?

— Те саме, що бачу і зараз. Ти позначена Долею, дитя. Проживши життя в іншому світі, ти повинна була повернутися в твій рідний світ, Лліріан. Навколо тебе суцільні інтриги й загадки, а також і ті, хто задумав щось недобре... А також поруч із тобою є зрадник, через якого ти будеш тривалий час почуватися зломленою. Але це лише дасть тобі поштовх у правильному напрямку, щоб ти змогла здійснити свою місію...

— Нічого не розумію... Про яку місію ви говорите, Ейлін? У мене такий самий дар, як і в більшості інших лліріанців.

— Це не так. Ти набагато могутніша за будь-кого з нас. І в майбутньому, коли твої здібності повністю розкриються, ти зрозумієш, про що я казала. У потрібний час, коли твої здібності повернуться до тебе, ти побачиш майбутнє... Ти зрозумієш, у чому полягає твоя місія, дитя. Зрештою, саме ти врятуєш усіх нас, Кассандра з роду Тарріс.

— Як же все заплутано... Зачекайте! Ви сказали з роду Тарріс... Виходить, це моє справжнє прізвище?

— Так. Це ім'я і прізвище дані тобі при народженні, дитя. 

— Виходить, що людина, яка виховувала мене...

— Не доводиться тобі батьком. Так, вірно. І нехай ти рано втратила матір, твій батько все ще живий. І він набагато ближче, ніж ти думаєш, дитя. 

— Що ви маєте на увазі?

— Ти вже зустрічалася з ним, Кассандро. 

— Але чому... чому він...

— Усьому свій час, дитя. Ти скоро все дізнаєшся. У тебе є ще питання?

— Лише одне. Чому мама покинула Лліріан?

— Вона хотіла вберегти тебе від могутнього чаклуна, який був народжений у той самий час, що й ти, дитя. У його владі змінити життя людей у всьому Всесвіті... Колись ваші шляхи перетнуться, і тільки боги знають, яким буде результат вашої зустрічі... Що ж, мабуть, ти дізналася все, що хотіла.

— Гадаю, тепер ви назвете ту саму ціну, яку я маю заплатити?

— Так, дитя. Я попрошу тебе про послугу - коли ти нарешті звільнишся від браслетів, які блокують твій дар, зроби все можливе, щоб покинути Лліріан.

— Але чому?

— Повір, у тебе будуть на те причини. Але запам'ятай: за жодних обставин не контактуй із тим чаклуном, особливо - ніколи не доторкайся до нього. Найменший дотик - і ти будеш втрачена для всіх...