Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Террі Гудкайнд
— Найкрасивіше плаття зі всіх, що в мене є, це те, яке пошиє Везелен, — відповіла Келен, — тому що вона зробить це в знак дружби, а не за наказом. Немає більшого скарбу, ніж дружба. Я б погодилася віддати все, що в мене є, і голодувати, аби мати справжнього друга.
Ця відповідь сподобалася всім: і старим, і молодим, і розмова, до задоволення Келен, знову переключилася на майбутнє весілля.
* * *День уже хилився до вечора, коли в селі піднялася метушня, і Келен побачила Річарда. Він широкими кроками прямував до хатини Везелен. Навіть на відстані було видно, що він розлючений. За ним, намагаючись його заспокоїти, бігли мисливці.
Келен витерла забруднені в борошні руки і поспішила назустріч. Вона перехопила їх майже біля самого будинку.
Праворуч від Річарда йшов Чандален, ліворуч — Савідлін. По плечу Чандалена текла кров. Очі у нього були божевільні.
Келен підбігла до Річарда і смикнула його за рукав. Він різко повернувся, але, побачивши її, злегка заспокоївся і відпустив руків'я меча.
— Річард, що трапилося?
Він кинув на Чандалена нищівний погляд і знову повернувся до неї.
— Мені треба, щоб ти перевела. Сталася чергова невелика «пригода», а я не в змозі пояснити їм, що до чого.
— Я хочу знати, чому він намагався вбити мене! — Перебив Чандален.
— Про що це він? Каже, що ти намагався його вбити.
— Вбити? Я врятував цього ідіотові життя! І не питай мене чому. Не треба було втручатися. Наступного разу і не стану. — Він провів рукою по волоссю. — Прокляття, моя голова мене доконає.
— Ти зробив це навмисно! — Продовжував Чандален, вказуючи на своє плече. Я бачив, як ти стріляв. Це не могло бути випадковістю!
Річард звів руки до небес.
— Ідіот! — Він у сказі втупився на Чандалена. — Так, ти бачив, як я стріляв. Невже ти думаєш, що, якби я хотів тебе вбити, ти б зараз обурювався? Звичайно, я зробив це навмисно! Це був єдиний спосіб тебе врятувати! — Він розсунув великий і вказівний пальці приблизно на півдюйма. — Ось в який проміжок я повинен був потрапити, бачиш? Візьми я трохи вище або нижче, ти був би мертвий.
— Що ти несеш? — Чандален теж був розлючений.
— Річард, заспокойся. — Келен взяла його за руку. — Краще поясни мені, що сталося.
— Вони не могли мене зрозуміти. Ні один. А я не міг їм нічого втовкмачити. — Він розгублено подивився на неї. — Я вбив людину…
— Що?! Це був мисливець?
— Ні! Убитий тут взагалі ні при чому. Навпаки, вони щасливі, що я його вбив. Я врятував Чандалену життя. Але вони думають…
— Заспокойся! — Повторила вона. — Поясни їм, а я переведу.
Річард потер очі тильним боком долоні і на мить опустив очі.
Потім він підняв голову:
— Я буду говорити тільки один раз, Чандален. І якщо ти не зрозумієш, що я хочу сказати, ми з тобою станемо по різні сторони цього поля і почнемо стріляти один в одного. І врахуй: мені знадобиться тільки одна стріла.
— Пояснюй, — кинув Чандален, схрестивши на грудях м'язисті руки.
Річард зробив глибокий вдих.
— Ти стояв далеко. Не знаю чому, я раптом відчув, що він там, у тебе за спиною. Я повернувся відразу, але все, що я побачив, це… Ось. — Він схопив Келен за плечі і розгорнув особою до Чандалену, а сам пригнувся за її спиною. — Приблизно так. Я бачив тільки верх його голови. І ще спис, яким він збирався тебе проткнути. У мене був тільки один спосіб зупинити його. Тільки один. Я не бачив, як він стоїть, бачив тільки частину його голови. Туди я і змушений був стріляти. Трохи вище — і він відбувся би легкою подряпиною, а ти б помер. Щоб убити його напевно, я повинен був пустити стрілу зачепивши твоє плече.
Він знову показав пальцями відстань у півдюйма.
— Дивися, в яку щілину треба було потрапити. Трохи нижче, і стріла увійде тобі в кістку. Трохи вище, і він буде жити, а ти помреш. По-моєму, десяток швів невелика ціна за життя.
— Звідки мені знати, що ти говориш правду? — В голосі Чандалов вже було менше упевненості, але обличчя його залишалося як і раніше злим.
Річард пробурчав щось собі під ніс. І раптом його осінило. Він підскочив до одного з воїнів і вихопив у нього з рук полотняний мішок. Засунувши туди руку, він витягнув з мішка людську голову і простягнув Чандалену. Стріла пробила голову наскрізь. Оперення стирчало з середини чола, а вістря визирало з іншого боку.
Келен відвернулася, затиснувши рот рукою, а Річард став за спиною Чандалена, тримаючи відрубану голову так, що древко стріли лягло прямо на рану.
— Дивись сам, — сказав Річард, — якби цей чоловік стояв на весь зріст, то стріла, що потрапила йому в лоб, не зачепила б твого плеча.
Мисливці почали кивати і жваво перешіптуватися. Чандален озирнувся і уважно вивчив положення стріли. Але міркував він недовго, а потім забрав у Річарда голову і кинув назад у мішок.
— Мене зашивали не раз, зашиють і тепер. Це дурниці. Але врахуй: я тобі вірю тільки на цей раз.
— Наступного разу тобі не пережити, — кинув Річард ідучим геть мисливцям, але Келен перекладати не стала.
— Навіщо йому відрізали голову? — Запитала вона.
— Звідки мені знати? Це була не моя ідея. І краще не питай, що вони зробили з тілом.
— Судячи з твоїх слів, ти дуже ризикував. Далеко від
