Первісна. У вирі пророцтв - Олег Євгенович Авраменко

Ківан узяв ліхтаря, вийшов до приймальні, залишивши двері відчиненими, й наслав довкола глушильні чари. Відтак знову потягся за темною енерґією і став обережно пропалювати в стелі діру. Згідно з планом Палацу Святої Віри, нагорі була розташована спальня Ґерида аб Лоркана. Нічиєї присутності Ківан там не відчував — усі поборники, хоч посвячені в духовний сан, хоч непосвячені, складали обітницю цнотливості. Не всі, певна річ, дотримувались її, але лорд Ґерид, схоже, був таким.

Коли отвір досяг належних розмірів, Ківан відштовхнувся ногами від підлоги і, спираючись на чари левітації, піднісся нагору. Вже вкотре його охопив подив, як багато він опанував за останні два тижні. Темна енерґія справді могутня сила, і вона ніяк не може бути абсолютно лихою — бо її, як і все суще, створив Великий Див…

У спальні старшого касневидського поборника Ківан підійшов до вікна й розчинив важкі дубові віконниці. До кімнати увірвалося морозне повітря впереміж зі снігом — цієї ночі надворі була завірюха, дув сильний, пронизливий вітер з північного сходу. За такої погоди всі вартові на фортечних мурах напевно поховалися в свої будки, звідки відкривався огляд лише назовні замку. Та й у будь-якому разі, вони б не змогли розгледіти крізь темряву та заметіль розчинене вікно в неосвітленій кімнаті. Його помітять лише вранці — якщо, звісно, раніше не знайдуть Ґерида аб Лоркана, вбитого у власному кабінеті.

Переконавшись, що все зробив, як треба, Ківан поринув у Тиндаяр, де на нього чекала Нейве. Вона квапливо підійшла до хлопця, намацала в непроглядній пітьмі його руку й міцно вчепилася в неї.

— Тебе довго не було, — сказала схвильовано. — Ну, як там?

— Я про все подбав, — відповів Ківан, узявши в неї сумку з екскрибером. — Коли поборники виявлять тіло, то вирішать, що чаклун-убивця потрапив до середини через вікно спальні, а не знайшовши там нікого, пробив дірку в підлозі, через неї спустився до приймальні, звідки пройшов у кабінет. Про Тиндаяр ніхто не подумає.

— Вони б і так не подумали, — сказала Нейве. — Всі вірять, що молитви праведників захищають Лахлін.

— У це вірять прості люди. А поборники — ні. Вони знають справжню ціну і молитвам, і праведникам… Ну, гаразд, ходімо.

Зорієнтувавшись, Ківан рушив уперед. На його подив, Нейве майже відразу розібралась у потоках темної енерґії й зробила йому зауваження:

— Ти помилився. Нам трохи південніше.

— Ні, все правильно, — сказав Ківан, і далі дотримуючись обраного напрямку. — Ми йдемо в Ханґован, треба негайно доповісти про цей інцидент лордові Ґарвану. Хоча ти можеш піти до табору. Якщо Ейнар уже повернувся, розкажеш йому все, поясниш, що я тебе відволік своїм базіканням. Власне, так і було.

— Дякую, але я скажу чисту правду. Не думаю, що Ейнар дуже розсердиться. Якби його воля, він би вже перебив усіх старших поборників і взявся б за молодших. Не знаю, може, це й правильно.

— Аж ніяк, — заперечив Ківан. — Наша задача показати безсилля й неспроможність поборників, а не перетворювати їх на святих мучеників. Якщо ми влаштуємо терор по всьому Лахліну, то, можливо, й послабимо на якийсь час Конґреґацію. Та ще більше зіграємо їй на руку — поборники почнуть волати, що все це неподобство коїться через м’якість законів про боротьбу з чаклунством, через надмірну лагідність до єретиків, стануть хапати вдесятеро більше людей, щодня влаштовуватимуть показові страти, а народ їм лише аплодуватиме. І вже ніхто не звертатиме уваги на наше повстання. А воно ж має продемонструвати всьому Лахліну, що Конґреґація, яка так вихваляється своїми успіхами у викоріненні єресі та чарів, нічого не може вдіяти із сотнею єретиків та кількома чаклунами. Спостерігаючи за їхніми марними потугами, люди… не всі, звичайно, але ті що мають голову на плечах, рано чи пізно задумаються: кого ж тоді поборники страчують у їхніх рідних містах на вогнищах, якщо в Арахрах вони геть безпорадні? А шляхта перестане боятися їх так, як зараз, і рішучіше підтримає короля Імара. Кожен удар по Конґреґації треба ретельно зважувати, прораховуючи всі його ймовірні наслідки.

Нейве ще міцніше стисла його руку.

— Ти такий розумний, Ківане, в тебе такі глибокі думки…

Хлопець почервонів і був радий, що вона цього не бачить.

— Насправді тут немає нічого глибокого, Нейве. Все лежить на поверхні.

Вони зупинилися, оскільки дівчині треба було звертати на південь, до повстанського табору. Вона знов пригорнулася до Ківана і припала вустами до його вуст. Цього разу він не розгубився, теж обійняв Нейве й відповів на її поцілунок. Хоча, звісно, вона цілувалася набагато краще за нього — бо була й старша, й заміжня…

Остання думка повернула Ківана до реальності, і він випустив Нейве зі своїх обіймів.

— Ні, так неправильно. Ти ж маєш чоловіка…

— Який зрадив мене, — додала вона. — І його вже немає. Тепер я вдова.

— О-о! — приголомшено протяг Ківан. — То ти…

— Ні, не я. Це зробив Ейнар, ще коли перевіряв мою історію. Вийшло так, що він розпитував саме Торіна. А вивідавши в нього все, просто вбив. Але не став говорити мені, бо не знав, як я поведуся. Розповів лише сьогодні… вчора вдень.

— І як ти до цього поставилася?

— Спокійно. Якби не Ейнар, я б і сама його згодом убила. Тільки б у мене він довго мучився… Ну, добре, я вже піду.

Ківан провів поглядом завихорення темної енерґії довкола її невидимої постаті, потім рушив далі на захід і незабаром дістався до Ханґована. Зупинившись під Кайр Ґвалхалом, він надіслав угору серію слабких маґічних сиґналів: довгий, короткий, короткий, пауза, короткий, довгий, короткий. Ця послідовність не містила ніякої інформації, а просто була покликана активувати будильне плетиво, що його виставляв на ніч Ґарван аб Малах. Трохи вичекавши, Ківан передав уже саме повідомлення — простеньке