Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Та мовчала.

— От і я зробила те саме, — продовжила дівчина. — Душезаклинач лежав у мене в капшуку. Я навіть не торкалася його — та хіба в цьому річ? Адже то звичайна бутафорія. Я досягла цього без будь-якої допомоги. Напевно, перебування поруч із вами певним чином змінило мене. Це якось пов’язане з ось цим місцем і тими істотами.

І знову — ані пари з вуст.

— Ви запідозрили в Кабсалі вбивцю, — повела далі Шаллан. — А коли я впала, то одразу ж збагнули, що сталося, — отже, очікували на отруєння чи принаймні його припускали. Але ви гадали, ніби отрута міститься у варенні. Його й Душезакляли, відкривши банку та вдаючи, наче нюхаєте. Але не знали, як відтворити полуничний джем, а коли спробували — вийшла огидна бурда. Ви сподівалися позбутись токсину. Але натомість ненавмисно Душезакляли антидот. Ви й хліба не хотіли їсти — а раптом і туди щось підмішане? Та й раніше відмовлялися від нього. А коли я спонукала вас спробувати, то перетворили крайчик на щось інше — його й поклали до рота. Ви ж колись зізнавалися, що органічні речовини виходять у вас просто жахливо, і те, що вийшло, виявилося гидотним на смак. Зате ви позбулись отрути, яка вас не взяла.

Дівчина зустрілася поглядом із колишньою наставницею. Це втома зробила Шаллан такою байдужою до наслідків цієї розмови? Чи те, що вона знала правду?

— Ви зробили все це, — докінчила екс-підопічна, — «користуючись» підробленим Душезаклиначем. І навіть не помітивши підміни. Тільки не пробуйте переконати мене в протилежному. Я поцупила його тієї ж ночі, коли ви вбили тих горлорізів.

Фіолетові очі Джасни здивовано зблиснули.

— Угу, — підтвердила Шаллан, — аж так давно. Ви не носили фальшивого фабріала замість справжнього. Бо й гадки не мали, що вас ошукано, аж доки я не дістала вкрадене, щоб ви врятували мене. Оскільки все це, Джасно, брехня…

— Ні, — заперечила та. — Ти просто мариш від перевтоми і стресу.

— Що ж, гаразд, — відказала дівчина. І підвелася, стискаючи тьмяну сферу. — Видно, доведеться вам продемонструвати. Якщо вийде.

«Гей, істоти, — подумки сказала дівчина, — ви мене чуєте?»

«Так, як і завжди», — долинув шепіт у відповідь. І хоча Шаллан очікувала на нього, а все ж підскочила.

«Можете повернути мене в той край?» — запитала вона.

«Ти повинна поділитися якоюсь правдою, — відказав їй не знати хто. — І що щирішою вона буде, то міцнішим стане наш зв’язок».

«Джасна користується фальшивим Душезаклиначем, — подумала дівчина. — Я певна, що це правда».

«Цього недостатньо, — зашепотів голос. — Я повинен дізнатися якусь правду про тебе. Її й розкажи. Що більш вражаючу і потаємнішу, то міцніший зв’язок. Розкажи мені. Розкажи. Хто ти?»

— Хто я? — спитала пошепки Шаллан. — Поклавши руку на серце? — то був день відвертих розмов. Вона почувалася на диво сильною та врівноваженою. Настав час промовити це. — Я — батьковбивця.

«Ах, — аж прицмокнув шепіт. — Це дійсно могутня правда…»

І ніша зникла.

А Шаллан кудись провалилась і впала в море темних скляних кульок. Вона борсалася, намагаючись залишатися на поверхні. На якусь мить їй це вдалося. А тоді щось ухопило її за ногу й потягло донизу. Шаллан закричала, провалюючись «під воду». Крихітні скляні бісеринки набилися в рот. Вона запанікувала. Бо мала от-от…

Намистини над головою розсунулися. А ті, що під нею, спливли, виносячи її на поверхню, — туди, де хтось височів, простягаючи руку. Джасна стояла спиною до чорного неба, а її обличчя підсвічували вогники, що зависли в повітрі неподалік. Вона вхопила Шаллан за руку й потягла доверху — на щось тверде. То був пліт. Зроблений зі скляних кульок, які, здавалось, корилися волі принцеси.

— Дурне дівчисько! — гримнула Джасна й махнула рукою. Намистовий океан зліва від них розколовся, а пліт накренився й боком поніс їх до кількох світних омахів. Колишня наставниця штовхнула Шаллан в один із тих невеличких вогників, і та горілиць повалилася з плоту.

Але впала на підлогу ніші. Принцеса, заплющивши очі, сиділа на тому ж місці. За мить вона розплющила їх і люто зиркнула на екс-підопічну.

— Дурне дівчисько! — повторила вона. — Ти й гадки не маєш, наскільки це небезпечно. Хто ж потикається в Гадесмар з однією-єдиною тьмяною сферою? От дурепа!

Шаллан закашлялася, неначе ті бісерини й досі були в неї в горлі. Тоді спроквола звелася на ноги, зустрівшись із Джасною поглядами. Та й досі виглядала сердитою, але мовчала. «Вона знає, що опинилась у моїй владі, — збагнула дівчина. — Бо якщо я не мовчатиму про правду…»

Що ж це все означало? Принцеса мала дивні здібності. Але чи не перетворювали вони її на такого собі Спустошувача? І що скажуть люди? Воно й не дивно, що Джасна розжилася фальшивкою.

— Я хочу бути втаємниченою в це, — мимоволі сказала Шаллан.

— Вибач?

— Чим би ви не займалися, що б не досліджували, та я хочу брати в цьому участь.

— Не розумію, про що ти.

— Знаю, — мовила Шаллан, — я невігласка. Але ж цьому неважко зарадити, — вона ступила крок уперед. — Я прагну пізнавати, Джасно. Хочу по-справжньому стати вашою підопічною. Звідки б не бралося те, що ви можете, мені воно також під силу. Я волію, щоб ви займалися зі мною та дозволили прилучитись до вашої праці.

— Ти обікрала мене.

— Знаю. І дуже шкодую.

Принцеса звела брову.

— Це не спроба вимолити пробачення, — пояснила Шаллан. — Але ж, Джасно, я прибула сюди з наміром украсти у вас. Спланувала все від самого початку…

— Не бачу, чому мені мало би від цього покращати!

— Я збиралась обікрасти Джасну Невиправну Єретичку, — вела далі та. — І не усвідомлювала, що зрештою пошкодую про скоєне. І то не лише через вас, а й тому, що змушена буду полишити все це. Те, що так полюбила. Благаю. Я припустилася помилки.

— Ще й якої. Непоправної.

— Не робіть іще більшої, відсилаючи мене геть. Я можу стати тією, котрій вам не треба буде брехати. Кимось, хто знає.

Принцеса