Зворотний бік світів - Дарунок Корній

Він усе зрозумів.

— Ця сопілка, якщо в неї грати, перетворює людей на птахів?

— Так. І поки звучить її музика, то людина може літати. І безсмертна людина також. Навіть у тих місцях, де можна зв’язати сили, де заклинання та замовляння не діють, сила мелодії сопілки-колянки непереможна. Коли ж обернути другим боком сопілку та заграти на ній, то ті, хто чує музику, поринають у сон, а вранці не можуть пригадати, як і чому заснули. Візьми її із собою як подарунок від діда. Завтра вранці я проведу тебе до північних воріт. Про них не всі знають. Вони ведуть до Порубіжжя. І ти, не блукаючи, відразу потрапиш до світу Ягілки. Будь уважний і обережний. Я спочатку навіть думав, чи не варто розповісти про твою мандрівку Посолоню. Та передумав. Не варто, це тільки нашкодить Мальві. Що менше людей знає, то більше шансів визволити дівчину з полону. Бо знаєш, як у світлих заведено? Щоразу перед чимось вирішальним збирати Глас старійшин, звертатися до Оракула, довго радитися… А часу геть нема. Я це відчуваю. З тобою я не піду. Син Шепіт на мене таких пасток понаставляв, що через них годі пробитися. Та й за Дужем потрібно наглядати. Хіба попросити Птаху? Та… Вона зараз надто заклопотана. Стрибог усе не вгамується. Рівновага зрушується. А рівновага у світах не менш важлива, аніж пошуки Мальви, чи не так? Тож, мусиш сам. Усім, кого не зустрінеш, кажи, що розшукуєш Мальву за наказом світлих. Ягілці ліпше нічого не розповідай. І не старайся вигадувати. Бо вона про нас і так забагато знає. Звідки? Є у неї дуже цікаве вікно, у яке все видно і все чутно. Головна твоя зброя — талант Неври. І завжди пам’ятай, мій дорогий онучку, що вищість духу не робить тебе вищим від найнижчої травинки.

12. Світ Досконалих

— Йменням Сварожого кола вітаю тебе, безсмертна! — наче крізь пелену зазвучали слова.

То, напевне, їй сниться, бо вона точно знає, що зараз знаходиться в чужому лісі, одна-однісінька, і спить у дуплі дерева. І, здається, вона трохи заблукала.

— Агов, безсмертна, прокидайся, — хтось термосив її за плече.

Невже це не сон? Бо, крім чоловічого голосу, вона відчуває й запах людського тіла. Ледве розклеїла очі, кліпаючи, дивилася перед собою. В овальному отворі дупла стояла чоловіча постать у доземному балахоні. Вона простягала до Мальви свою довгу костисту руку та термосила дівку за плечі.

— О, хтось розплющив очі, — знову заговорила постать басовитим голосом. — Вилізай з дупла. Ти, здається, уже прийшла.

Мальва мовчки вилізла.

Поки вона спала, краєвид не змінився. Давній ліс, ветхі дерева, незмінні сутінки і моторошна тиша довкола. Втупилася в чоловіка:

— Ти хто? Звідки тут узявся?

Чоловік був вбраний у довгий сірий чи то балахон, чи то плащ, який ховав його ноги і навіть кисті рук. На голову чоловік нап’яв каптур, що й обличчя не дуже могла роздивитися.

— Я — сірий брат. Оце випадково на тебе набрів. Заблукати у Ягілчиному лісі — справа не хитра. Це щастя, що ти не втонула в одному з тутешніх боліт. У ньому зазвичай усі зайди топляться.

— А я не зайда і не просила себе знаходити, — невдоволено пробурмотіла Мальва. Сірий чоловік їй не подобався. І вона заходилася шукати по кишенях Ягілчин клубок. Його ніде не було. Згадала, що заснула, тримаючи його в руках. Напевне, уві сні випустила. Кинулася по дуплі шукати. Басовитий голос сірого брата спинив її:

— Стояти, мала. Це шукаєш?

Повернула голову. Чоловік тримав у руках сірий клубок Ягілки. Той за кольором майже зливався з плащем.

— Віддай! То моє. — Мальва насупилася і простягла перед собою руку долонею догори.

Чоловік криво посміхнувся. Він і не збирався віддавати нічого Мальві. Навпаки, запхав клубок у кишеню свого плаща.

— Він не твій. Мені його подарували. Віддай!

Мальва багато чула про сірих. Та ніколи їх не бачила. Тепер розуміла, чого всі так їх не люблять — ані темні, ані світлі. Це непривітні зухвалі самовдоволені типчики. Але якщо він виведе її з цього клятого лісу, то вона і сірість йому готова пробачити, і клубок подарувати.

— Для чого тобі цей клубок, мала? Це ж тільки нитки. Подякуй краще, що я тебе знайшов. Інакше б до кінця світу Порубіжжям блукала. Хіба Ягілка не пояснила тобі, що клубок доводить тільки до дверей, а далі вже сама мусиш собі раду давати. От він тебе й привів до брами в інший світ, а потім зупинився. А якби ти примусила його знову діяти, то ще раз зробила б коло і все одно сюди повернулася. Зрозуміла?

— Нічого такого мені Ягілка не казала. Ти дуриш мене, — ображено огризнулася Мальва.

— Ну що ти, мила дівчинко! Як можна? Я кажу правду. Можливо, Ягілка й попереджала тебе про це, тільки ти не розчула, га? — Сірий улесливо посміхнувся. Ліпше б він цього не робив. Чоловік Мальву відверто дратував.

— Я не глуха. І все добре почула. Тут усі з привітом. Я маю на увазі вас, безсмертних. Ти ж також безсмертний, пра’? І також з привітом? — поцікавилася Мальва.

— Е-е-е, ну так. Я — безсмертний! А що означає з привітом? Це, здається, образливий вислів, чи не так? І чого це ти мені тикаєш, мала? Де твоя повага до старших? Хіба тебе цього не вчили? — Сірий скривився. Мальва йому теж не подобалася. Неприязнь у них була взаємною.

— Чуваче, ти дістав, — лайнулася вголос, — ти мені тикаєш, то я й тобі тикаю. Викання заслужити треба.

— Ну ти й… Попереджала мене Ягілка, і старший сірий брат попереджав. Нестерпне дівчисько! — Сірий гидливо поморщився і додав: — Якщо не хочеш у болоті зогнити, то йди за мною.

Мальва нічого не встигла ані мовити, ані відповісти. Чоловік розвернувся і пошкандибав, не озираючись. Дівчина якусь мить думала, розуміючи, що з цього клятого лісу самотужки вона точно не вибереться. «Фіг з ним, гірше вже не буде», — промайнуло в голові, і вона заходилася наздоганяти чоловіка в балахоні.

Йшли недовго. Чоловік навмання вибирав шлях, але робив це правильно, бо за кілька хвилин вони вийшли на простору галявину. Мальва очам не повірила. Сутінків тут не було, співали пташки, дзижчали мухи, шелестіло листя на