Дві Вежі - Джон Рональд Руел Толкін
— Як це розуміти? — спитав Гамана один з охоронців Теодена.
— Та ніяк. Гандальф Сірий дуже поспішає, оце й усе, — відповів Гаман. — Він завжди такий: був — і нема. [115]
— Гадючий Язик, мабуть, все пояснив би, — зітхнув охоронець.
— Це поза сумнівами, — відповів Гаман. — Але я краще почекаю, поки Гандальф сам усе пояснить.
— Аби не довелось довго чекати!
Теоден наказав завертати на південь. Настала ніч, але привалу не робили. Гори, ледь помітні в пітьмі, наблизились. За дві чи три милі від Західного Долу починались розлогі луги, а від них збігала вузька ущелина — Хельмів Яр, — там колись переховувався Хельм» герой стародавніх війн. Яр огинав Тризуб, мало-помалу вужчав і кінчався нагромадженням гострих прямовисних скель, куди не досягало денне світло.
Біля входу до Яру від стіни гір відходила гостра коса, а на ній височіли старовинні стіни та башта. Подейкували, нібито їх будували для королів велетні за часів, коли Гондор був у розквіті. Фортеця мала назву Гірський Ріг. Коли на башті грала сурма, луна повертала звуки з Яру, і здавалося, що зараз з таємних печер вийдуть витязі, готові до бою. Разом з Гірським Рогом було збудовано і перемичку впоперек Яру з напівкруглим стоком для струмка. Він біг навколо фортеці, а потім глибоким жолобом стікав на луговину перед зовнішним Хельмовим Валом, а звідти — до Західного Долу. В цій старій фортеці оселився Еркен-бранд, правитель Західного Долу, прикордонної марки Рохану. Відчувши, що загроза війни зростає, Еркебранд, навчений досвідом, подбав про те, щоб підновити занепа-ле мурування стін, зміцнити башту, запасти провіант.
Загін Теодена не дійшов ще навіть до лугу перед Валом, коли розвідники здійняли тривогу. В темряві засвистали стріли. Один з розвідників повернувся галопом і доповів, що навколо безчинствують вовки, а від бродів до Хельмового Яру насуваються банди орків та диких горців.
— Багато наших пропало при відступі, а ще більше блукають у степу поодинці. Ніхто не знає, що з Еркен-брандом. Якщо він живий, йому не уникнути сутички на підході до Хельмового Яру.
— Чи не бачив хто Гандальфа? — спитав Теоден.
— Бачили вершника в білому вбранні, він мов вихор промчався степом. Думали, що це Саруман. Кажуть, що [116] він попрямував до Ізенгарда. Бачили також Гадючого Язика — він в товаристві орків поспішав туди ж.
— Не заздрю йому, якщо Гандальф його наздожене, — сказав Теоден. — Ось обидва радники мене й залишили, і старий, і новий… Нічого не поробиш — підемо до Валу. Навіть якщо Еркенбранда там нема, будемо чекати Гандальфа, як договорено. Чи відомо, які сили ворога?
— Чималенькі, - відповів розвідник. — Щоправда, коли біжиш з поля бою, ворог в очах двоїться, але я розпитував людей не з боязких; у ворога, без сумніву, сил набагато більше, ніж у нас.
— Тим паче треба поспішити, — сказав Еомер. — Якщо між нами та Рогом вже стоїть ворог, прийдеться пробиватися з боєм. У Хельмовім Яру є таємні сховища — сотні люДей помістяться, а звідти потайні ходи ведуть до гір.
— Не варто покладатися на потайні ходи, — сказав ярл. — Саруман тут з давніх-давен має досить шпигунів. Фортеця — це інша справа.
Арагорн і Леголас разом з Еомером виїхали у передову охорону. Вони просувались усе повільніше — дорога почала круто забиратися на передгір'я. Раз у раз зустрічали невеличкі ватаги орків, але ті, побачивши роханців, розбігались так швидко, що не вдавалось ані наздогнати, ані взяти у полон.
— На жаль, тепер нам уже не пощастить проскочити несподівано, — зауважив Еомер.
В темряві шуміла, наближаючись, армія Сарумана. Лунали хрипкі співи. Вогняні цятки довгими низками сповили невидимий степ. Де-не-де спалахувало полум'я, схоже на руді гриви коней.
— Несуть вогонь та палять усе поспіль, — похмуро сказав Теоден. — А тут родючі ґрунти, сади, лани…
- І ми не можемо налетіти та потоптати цю потолоч, — спохмурнів Арагорн. — Вони йдуть зухвало, відкрито, а ми боїмось себе виказати…
— Нічого, Хельмів Вал уже близько, — сказав Еомер. — Старий рів перетинає луг десь за чверть милі перед валом. Там можна зупинитися й зустріти орків.
— Нас замало, — заперечив Теоден. — Вал тягнеться на милю, і проїзд посередині широкий. [117]
— Тоді поставимо там ар'єргард.
Було темно, як і раніше — хоч очі повиколюй, — коли вони дістались до проїзду, де протікав струмок та проходила дорога. З верху валу хтось покликав:
— Хто йде?
— Теоден, ярл Рохану! — крикнув у відповідь Еомер.
— Ласкаво просимо! Поспішайте, ворог на носі!
Еркенбранд не прийшов, але встиг заздалегідь відправити для охорони валу та фортеці чималий гарнізон, а до них ще приєднались залишки розбитих загонів.
— Народу тут маємо багато, — доповів Гамлинг, старший з тих, хто охороняв вал. — Та тільки, бачите: одні підстаркуваті, як оце я, другі зеленуваті — на зразок мого онука. Чи не чути чогось про Еркенбранда? Вчора нас повідомили, що він-веде своїх піхотинців сюди, а його як не було, то й нема…
— Боюсь, що й не буде, — відповів Еомер.
— А добре було б, якби Еркенбранд урятувався! — сказав Теоден. — Мужністю він рівний Хельмові Молоту… Але чекати його тут не можна. Треба зібрати всі сили поза стінами Рогу. Чи є у фортеці запаси? Ми розраховували на битву в полі, не на оборону, отже не взяли обозу.
— У Осяйних Печерах сховались біженці з Західного Долу, — відповів Гамлинг, — вони прихопили з собою все, що змогли. Є навіть худоба та корм для неї.
— Оце гарно, — схвалив Теоден. — Бо в долинах орки все палять та плюндрують.
— Ну, якщо зазіхнуть на наше майно у Яру, це їм дот рого коштуватиме!
Дорога по дамбі через струмок була вузька, довелося усім входити у ворота по одному, ведучи коней за повід. Після приходу дружини Теодена людей стало досить для захисту і самої фортеці, і зовнішньої перемички. Ярл з почтом і частина воїнів розташувались у Гірському Розі. Еомер, не гаючи часу, почав розставляти людей на перемичці та її сторожовій вежі — тут оборона була найслабкіша. Коней під охороною кількох старих воїнів відіслали вглиб Яру.
Стіна над струмком була двадцять ліктів заввишки і така широка, що чотири людини могли стати в ряд. Поверху йшов зубчатий парапет, що дозволяв сховатися з головою навіть найвищим з роханців. Між зубцями знаходились [118] вузькі бійниці. З подвір'я фортеці та з Яру до стіни вели східці, але ззовні вона була зовсім гладенькою;