Небезпека у лісі! - Страгозорый

     Як тільки почав насуватися вечір, і я вже в який раз відволікаючись від роботи, щоб інколи прийти до табору й так би мовити «маякнути» іншим, що зі мною все добре, відчув щось дивне, коли знову прийнявши зручну позу, почав «медитувати». Було таке відчуття, наче по тілу пройшов натовп мурах, які супроводжувались вітром. Той у свою чергу наче сканував мене, йдучи зверху вниз - від ніг, до голови.

    Це було досить дивне відчуття, рахуючи те, що зараз погода була не дуже вітряною - все-таки, ще літо надворі. Тому таким відчуттям нізвідки було виникнути. Хіба що...

    Коли я знову спробував підняти над долонею гілку, це ледь-ледь, але вийшло. Палиця повільно піднялась, і повисівши в повітрі декілька секунд, впала назад. Ледь встиг її вхопити й не дати впасти на землю. Коли палиця знаходилась у повітрі, я знову відчув те дивне відчуття, наче по моєму тілу блукає холодний вітер.

    Так ось що відчувають амфігори, коли керують стихіями. Уявляю, що буде, коли ми будемо вчитись керувати вже вогнем...

..

..

..

..

..

    Драконікс оцінювано дивився на мене, доки я намагався вже знову підняти гілку.

— Слухай, може, ти просто помилився й нічого не було? - Запитав він після ще однієї невдачної спроби.

— Я не міг помилитися! - Заперечів різко я, бо мені просто не могло усе це привидітися, і зробив ще одну спробу, сподіваючись, що хоч на цей раз щось вийде.

    І ось, знову те відчуття вітру десь усередині. Але на цей раз воно було трохи приємним, чи що? Чомусь згадався той момент, коли мати вперше дозволила мені літати разом з нею на спині Сніжного. Тоді було подібне відчуття приємної легкості й вітру в тілі, особливо коли ми могли інколи різко «падати» вниз.

    Палиця обережно піднялась у повітря. Але на цей раз вона протрималась у такому положенні вже більше, ніж до цього.

    Чоловік якийсь час сидів мовчки, про щось думаючи. Потім посміхнувся кутками губ.

— Чудово, молодець. Потренеруйся ще декілька днів, і навщу ще парі прийомів, пов'язаних з вітром.

    Я кивнув.

    Усі три дні, що ми не зустрічалися з минулим провідником, я тренувався. Тренувався, намагаючись зробити так, щоб техніка з вітром була якомога досконалішою.

    Спочатку тренувався завдяки той невеличкій гілці, яку забрав зі світу. Поступово переходив на щось більш велике й важке. Наприклад, камені, або більш товсті й об'ємні палиці. Коли я тренувався з чимось об'ємним, було трохи важко, бо камені зазвичай я брав гладкі, через що тренуватися з ними було набагато легше. Але потихеньку я справлявся.

    Звісно, не забував тренуватися й по іншим темам - тим, які мені задавав і Лург, і Драконікс. Але подібним тренуванням я приділяв у цей час трохи менше часу, ніж зазвичай, бо хотів відточити дію з вітром.

    Увечері перед тим, як знову прийти до Драконікса, я тренувався підіймали вже два предмети. Звісно, було складно, як і з самого початку. Я ледь-ледь зміг підняти їх разом. 

    Спочатку взагалі не виходило нормально підняти їх. Потім піднімав поодинці, зациклюючи увагу то на одному, то на іншому камінні. Коли зрозумів свою помилку, спробував її виправити. Це допомогло, але не з першого разу.

    Коли я показував свої навички Драконіксові, той не дуже довго слідкував за тим, як я виконує ті, чи інші дії. Коли я вже завершував, показуючи, що хоч якось, але можу піднімати одразу два предмети, минулий провідник кивнув головою.

— Бачу, ти досить добре постарався за ці три дні. - Я трохи посміхнувся від слів чоловіка. - Тепер перейдемо до другого - скажімо так, - рівня. Спочатку ти будеш «нести» якісь предмети поряд з собою - колись навіть поряд з кимось іншим, - використовуючи силу вітру, а потім і сам зможеш підійматися в повітря.

— Гадаєш, це можливо? - Запитав я з легкою підозрою у голосі, розуміючи, що з цього моменту Драконікс навчиться мене якимось чином піднімати в повітря власне тіло.

— Так. - Підтвердив чоловік. - Спочатку будеш підійматися разом з якимось предметом, щоб звикнути до знаходження у повітрі без опори, а потім без нього, коли ти остаточно звикнеш. А тепер давай не будемо тягнути птицю від неба подалі, й почнемо.

— Так-так, я знаю. Чим швидше почнемо, тим швидше закінчимо. - Пробубнив я, згадуючи, що Лург інколи полюбляє казати подібні фрази у нас на заняттях.

 ..

..

..

..

..

    Вже наприкінці нашого доволі довгого тренування я був втомлений. Спина нила по більшій мірі саме від втоми. Я готовий впасти прямо тут, і, заплющивши очі, хоч трохи поспати нормально, не потрапляючи до інших світів і не знайомлячись з його мешканцями.

    Але я був задоволений тим, що зміг навчитися вже двом прийомам за цю ніч.

— Ти молодець. - Похвалив мене Драконікс, і його хвіст плавно метнувся з однієї сторони в іншу, і влігся на землі. Я подивився на нього.

— Не знав, що вчитися керувати природою та стихіями виявиться набагато важче, ніж усе інше. - Мовив я й видихнув.

— Ну, а хто тобі винен, що тренування бувають такими важкими? Багато які тренування зазвичай доволі важкі, щоб дійти до потрібної мети. - На секунду минулий провідник замовчав, а потім продовжив: - До речі, є так звана мова амфігорів. Це жести, звуки, дії. У амфігорів так само є свій стиль написання, алфавіт і свої слова. Коли-небудь я, мабуть, навчу тебе його.

— Але це точно вже не сьогодні. - Мовив тихо я, готуючись повернутися до реального світу.