Танок драконів - Джордж Мартін

— Це обов’язково? — злякався сер Гарис.

— Ви ж скарбничий,— різко мовив лорд Рендил.

— Так,— сказав Свіфт, і кущик білого волосся на його підборідді обурено затріпотів.— Мені нагадати мілордам, що ці проблеми — не моя провина? І не всі з нас мали змогу набити скрині, розграбовуючи Дівостав і Драконстон.

— Мене обурюють ваші натяки, Свіфте,— наїжачився Мейс Тайрел.— Ніяких скарбів на Драконстоні не було, запевняю вас. Підлеглі мого сина обшукали кожен дюйм цього сирого і страшного острова й не знайшли ані коштовного камінця, ані крихти золота. Не було там і легендарного складу драконових яєць.

Кеван Ланістер на власні очі бачив Драконстон. І мав великі сумніви, що Лорас Тайрел обшукав кожен дюйм цієї старовинної фортеці. Зрештою, її звели валірійці, а в таких речах вони не обходилися без чаклунства. Та й сер Лорас надто молодий, схильний до поквапливих юнацьких суджень, ще й був серйозно поранений під час штурму замку. Однак не варто нагадувати Тайрелу, що його коханий син небездоганний.

— Якщо на Драконстоні були скарби, їх уже до нас знайшов Станіс,— оголосив він.— Тому рухаймося далі, мілорди. Якщо пригадуєте, дві наші королеви мають постати перед судом за обвинуваченням у державній зраді. Моя небога повідомила, що обрала суд через двобій. Її заступником стане сер Роберт Дужий.

— Німотний велет,— скривився лорд Рендил.

— Скажіть-но, сер, звідки цей чоловік узявся? — запитав Мейс Тайрел.— Чому ми ніколи не чули цього імені? Він не говорить, не показує обличчя, ніколи не з’являється без обладунків. Звідки нам знати, що він узагалі лицар?

«Та ми не знаємо, чи він узагалі живий». Мірин Трант стверджує, що Дужий не їсть і не п’є, а Борос Блаунт пішов ще далі: каже, що жодного разу не бачив, аби той ходив до вітру. «А чого ходити? Мерцям це не потрібно». Кеван Ланістер мав великі підозри щодо того, хто саме ховається під блискучими білими обладунками сера Роберта. І ці підозри, понад усякий сумнів, поділяють Мейс Тайрел і Рендил Тарлі. Та хай яке обличчя ховається за шоломом Дужого, нехай це поки що лишається таємницею. Німотний велет — єдина надія племінниці. «І будемо сподіватися, що він могутній не тільки на вигляд».

Але Мейс Тайрел, схоже, далі свого носа не бачить: його непокоїть лише небезпека для власної доньки.

— Сера Роберта у королівську варту призначив його світлість,— нагадав йому сер Кеван,— і Кайберн також за нього поручився. І хай там що, а нам дуже потрібно, щоб сер Роберт переміг, мілорди. Якщо буде доведено, що моя небога винна у державній зраді, законність усіх її дітей опиниться під сумнівом. І якщо Томен уже не буде королем, Марджері не буде королевою,— сказав він і мить помовчав, даючи Тайрелові це перетравити.— Хай що накоїла Серсі, але вона — донька Кичери, моя рідна кров. Я не допущу, щоб вона померла як зрадниця, але ікла я їй постарався вирвати. Вся її варта звільнена й замінена моїми людьми. Замість колишніх фрейлін тепер з нею буде септа і три послушниці, обрані верховним септоном. Вона більше не матиме впливу ні на управління королівством, ні на Томенову освіту. Після суду я збираюся відіслати її назад у Кичеру Кастерлі й там залишити. Цього буде достатньо.

Решту він не озвучував. Серсі — зіпсований товар, її владі кінець. Усі пекарчуки й кухарчуки в місті спостерігали її ганьбу, всі лярви й лимарі від Блошиного Дна до Стічного Кута бачили її голою, шарили жадібними очима по її персах, животу й інтимних місцях. Після такого королева не може лишитися правити. У золоті, шовках і смарагдах Серсі була королевою, майже богинею; голяка ж вона перетворилася на просту смертну, на немолоду жінку з розтяжками на животі й трохи вже обвислими персами... і всі розумниці в натовпі радісно вказували на це своїм чоловікам і коханцям. «І все одно краще вже життя в ганьбі, ніж горда смерть»,— сказав собі сер Кеван.

— Моя небога більше не накоїть лиха,— пообіцяв він Мейсові Тайрелу.— Даю вам слово, мілорде.

Тайрел неохоче кинув.

— Як скажете. Моя Марджері надає перевагу суду Віри, щоб усе королівство стало свідком її невинності.

«Якщо ваша донька така невинна, як ви нас запевняєте, навіщо вам ціле військо на той час, коли вона постане перед обвинувачами?» — міг би запитати сер Кеван.

— Це станеться дуже скоро, сподіваюся,— натомість уголос мовив він і обернувся до великого мейстра Пайсела.— Ще є питання?

Великий мейстер звірився з паперами.

— Слід розглянути справу зі спадком Розбі. На сьогодні висунуто шість претензій...

— Справу Розбі вирішимо іншим разом. Що це?

— Підготовка до повернення королівни Мірселли.

— Ось що буває, якщо злигатися з дорнянами,— сказав Мейс Тайрел.— Безперечно, для дівчинки можна підшукати кращу партію.

«Наприклад, вашого сина Вілласа, еге ж? Її спотворив один дорнянин, а його покалічив інший».

— Понад сумнів,— сказав сер Кеван,— але у нас і так ворогів достатньо, щоб ще ображати Дорн. Якщо Доран Мартел приєднається до Конінтона й підтримає отого фальшивого дракона, наші справи можуть вельми погіршитися.

— Можливо, вдасться переконати наших дорнських друзів поспілкуватися з лордом Конінтоном,— з неприємним гигиканням заговорив сер Гарис Свіфт.— Було б менше проблем і менше крові.

— Було б,— утомлено мовив сер Кеван. Час закінчувати.— Дякую, мілорди. Зберемося знову за п’ять днів. Після суду над Серсі.

— Як скажете. Нехай дарує Воїн силу рукам сера Роберта,— знехотя вичавив Мейс Тайрел, ледь-ледь гойднувши підборіддям, що мало означати уклін у бік лорда-регента. Але це краще, ніж нічого, і сер Кеван Ланістер був йому вдячний.

Рендил Тарлі вийшов із зали разом зі своїм сюзереном, а за ними рушили їхні списники в зелених плащах. «Справжня загроза — це Тарлі,— думав сер Кеван, проводжаючи їх поглядом.— Вузьколобий, але хитрий і має залізну волю, ще й найкращий солдат у всіх Розлогах. От тільки як його прихилити на свій бік?»

— Лорд Тайрел мене не любить,— похмуро промовив великий мейстер Пайсел, коли правиця пішов.— Ця справа з місячним узваром... я не хотів нічого такого говорити, але ж мені наказала королева-вдова! Якщо ваша ласка, лорде-регенте, позичте мені кілька гвардійців — так мені слатиметься спокійніше.

— Лорд Тайрел може це неправильно витлумачити.

Сер Гарис Свіфт пощипав свою борідку.

— Мені теж потрібна варта. Часи зараз непевні.

«Авжеж,— подумав