Танок драконів - Джордж Мартін
— Так було потрібно,— пробурмотів сер Кеван, допиваючи вино. Треба було задобрити його святість. У прийдешніх боях Томенові потрібна підтримка Віри. А Серсі... золота дитина виросла марнославною, дурною, захланною жінкою. Якщо лишити її керувати, вона зіпсує Томена так само, як зіпсувала Джофрі.
За вікнами здіймався вітер, шарпав віконниці. Сер Кеван підвівся на ноги. Час зустрітися з левицею в її лігві. «Ми вирвали їй пазурі. Але Джеймі...» Однак думати про це не хотілося.
Сер Кеван одягнув старий поношений камзол — на той раз, якщо небозі заманеться знову плеснути вином йому в обличчя, проте пояс із мечем залишив висіти на стільці. Тільки лицарям королівської варти дозволена зброя в присутності Томена.
Коли сер Кеван увійшов у королівські покої, з малолітнім королем і його матір’ю був сер Борос Блаунт. Він був у емальованій кольчузі-лусці, білому плащі й напівшоломі. Вигляд мав хворобливий. Останнім часом Борос помітно округлився на обличчі й відростив живіт, а колір шкіри став нездоровий. Лицар спирався спиною на стіну, так наче не мав сили стояти прямо.
Їсти подавали три послушниці, чистенькі дівчатка з гарних родин віком від дванадцятьох до шістнадцятьох років. У своїх м’яких білих вовняних рясах вони були сама невинність і несьогосвітність, однак верховний септон наполіг, щоб ніхто з дівчат не проводив у королеви на службі більш як сім днів, щоб Серсі їх не зіпсувала. Дівчата дбали про її одяг, набирали їй купіль, наливали вино, міняли вранці постіль. Одна з дівчат спала вночі з королевою, щоб ніхто не зміг пробратися до неї в ліжко, а дві інші — в сусідній кімнаті разом із септою, яка за ними наглядала.
Довгонога як чапля дівчина з рябим од віспи обличчям провела сера Кевана до короля й королеви. Коли він увійшов, Серсі підвелася й легенько поцілувала його в щоку.
— Любий дядьку,— промовила вона,— дуже приємно, що ти приєднався до нас за вечерею.
Королева була вдягнена дуже скромно: темно-коричнева сукня застібалася на ґудзики попід саме горло, а зелена манта з каптуром приховувала поголену голову. «До спокути вона б, хизуючись, підкреслила лису голову золотою короною».
— Заходь, сідай,— припросила Серсі.— Вип’єш вина?
— Один кубок,— досі насторожено присів сер Кеван.
Веснянкувата послушниця налила в кубки глінтвейну.
— Томен каже, що лорд Тайрел має намір відбудувати Вежу правиці,— промовила Серсі.
Сер Кеван кивнув.
— Каже, що нова вежа буде удвічі вища за ту, що ти спалила.
Серсі гортанно розсміялася.
— Довгі списи, високі вежі... лорд Тайрел на щось натякає?
Сер Кеван не стримав усмішки. «Це добре, що вона ще здатна сміятися». Коли він запитав, чи їй нічого не бракує, королева відповіла:
— Всього достатньо. Дівчата милі, а добрі септи дбають, щоб я не забувала молитися. Та щойно буде доведено мою невинуватість, я б хотіла, щоб до мене повернулася Тейна Мерівезер. Вона могла б узяти до двору свого сина. Томенові потрібне товариство хлопчиків, потрібні друзі шляхетного роду.
Прохання було дуже скромне. Сер Кеван не бачив причин не вдовольнити його. Він може взяти хлопчика Мерівезерів за годованця, а сама леді Тейна поїде з Серсі в Кичеру Кастерлі.
— Після суду пошлю по неї,— пообіцяв він.
Вечеря почалася з ячмінного супу з яловичиною, далі були куріпки й смажена щука мало не три фути завдовжки, ріпа, гриби й багато теплого хліба з маслом. Сер Борос куштував кожну страву, яку ставили перед королем. Це був ганебний обов’язок для лицаря королівської варти, але, можливо, зараз Блаунт на більше й не годиться... а після смерті Томенового брата це було мудре рішення.
Таким щасливим Кеван Ланістер давно не бачив короля. Від супу до солодкого Томен торохтів про своїх кошенят, просто з королівської тарілки підгодовуючи їх шматочками щуки.
— Учора вночі до мене під вікно приходив поганий кіт,— розповідав він Кеванові,— але сер Пазур засичав на нього, і він утік по дахах.
— Поганий кіт? — перепитав сер Кеван, розважаючись. «Який милий він хлопчик!»
— Старий чорний котисько з розірваним вухом,— пояснила Серсі.— Брудний і злючий. Одного разу подряпав Джофрі,— скривилася вона.— Знаю, коти полюють на пацюків, але цей... він, кажуть, навіть нападає на круків у гайвороннику.
— Скажу щуроловам поставити на нього паску,— промовив сер Кеван, який не пригадував уже, коли його небога була така тиха, стримана і скромна. От і добре, вирішив він. Але водночас йому стало сумно, «й полум’я згасло, а вона-бо горіла так яскраво!» — Ти не питаєш про свого брата,— зронив він, поки вони чекали на вершкові тістечка. Це були улюблені тістечка короля.
Серсі задерла підборіддя, і її зелені очі зблиснули у світлі свічок.
— Про Джеймі? А були новини?
— Не було. Ти повинна бути готова...
— Якби він загинув, я б знала. Ми разом з’явилися на цей світ, дядьку. І він не піде без мене,— вона ковтнула вина.— А от Тиріон може йти на той світ хоч зараз. Про нього, я так розумію, теж нема новин.
— Ні, останнім часом ніхто не намагався продати нам голову карлика.
Серсі кивнула.
— Дядьку, можна поставити тобі питання?
— Яке схочеш.
— Твоя дружина... ти збираєшся привезти її до двору?
— Ні.
Дорна — ніжна душа, їй добре тільки вдома, в оточенні подруг і родичів. Найкраще їй було разом з дітьми: вона мріяла про онуків, молилася по сім разів на день, любила шиття і квіти. На Королівському Причалі вона була б така сама нещасна, як котресь із Томенових кошенят — у гадючому кублі.
— Моя леді-дружина не любить подорожувати. Її місце в Ланіспорту.
— Мудра та жінка, яка знає своє місце.
Йому не сподобалося, як це прозвучало.
— Що ти хотіла сказати?
— Те, що сказала.
Серсі простягнула кубок, і веснянкувата дівчинка знову його наповнила. Подали вершкові тістечка, й розмова звернула на менш серйозні теми. Тільки по тому, як сер Борос провів Томена і його кошенят
