Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

— Доброї, — обережно відповів Лялянівель, теж інстинктивно притискаючи ліктем ніж так, щоб його було простіше витягнути. І це при тому, що темного простіше бити магією, про що навіть діти знають. Є у світлих магія, котра дуже боляче б’є навіть тих, чиє волосся темніше, ніж пір’я ворона.

— Поговоримо про дім! — життєрадісно вигукнув молодик. — Тебе, випадково, не дівчата спіймали? І які там новини?!

І досить спритно заштовхав Лялянівеля за один зі столів прикритих щитами з соняшниками. Звісно в нього нічого б не вийшло, якби Лялнівель відчув від нього загрозу. Але цей молодик швидше боявся. Боявся, що світлий «родич» зараз візьме і голосно скаже, хто він насправді. А на темних ельфів люди реагують неадекватно. Наче це саме вони весело воювали з ними майже століття. Теж іще всесильне зло з казок. Ельфи, як ельфи, тільки з ілюзіями. Ну, іще різних мозголомів серед них трохи більше, але тут все від віку залежить.

— І, що треба? — спитав Лялянівель, зручно вмостившись. — Чого це тебе в барди понесло? Матінка сердитись не буде?

— А ти чого сюди зайшов? — з підозрою спитав молодик, визирнув, подивившись на читача за стійкою і плеснув долонею по столу, розгорнувши щит тишу. — В будь-якому разі — ти мене не бачив, зрозумів?

Лялянівель хмикнув, прижмурився, спробувавши роздивитися справжнє обличчя темного крізь ілюзію. І в нього з’явилася страшна підозра. Він цього молодика знає. І якщо знає, тут йому робити і зовсім нічого.