Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

— Самуель точно здатний на вбивство, — підтвердив Річард.

Шота склала руки на грудях.

— Швидше за все, Самуелю не вистачило сміливості, щоб убити цим мечем. Він робив це в минулому, коли меч ще належав йому, і тому знає, який біль заподіює це зброя, коли її використовують для вбивства. — Вигнувши брову, відьма подивилася на Річарда. — Впевнена, ти дуже добре знаєш, про що я говорю.

— Ця зброя не для чужих рук, — сказав Річард.

Шота проігнорувала насмішку і продовжила.

— Він боягуз, а такі, як він, часто залишають людину вмирати подалі від своїх очей.

— Так люди страждають ще більше, — зауважив Зедд. — Це більш жорстоко. Можливо, тому він чинить саме так.

Відьма похитала головою.

— Самуель — боягуз і лицемір. Його мета не в жорстокості, швидше за все, тут справа в повному егоїзмі. Боягуз не обов'язково продумує свої дії. Він діє тільки за своєю примхою. Такі, як він, роблять те, що їм хочеться і коли хочеться. Самуель рідко утруднюється тим, щоб обміркувати наслідки своїх дій, він просто потягне небудь, коли йому надасться така можливість або коли побачить щось бажане. Його трясе при думці про біль, який він отримає, якщо уб'є цим мечем, і тому він не може довести розпочату ним в пориві справу до кінця. Навіть якщо того, кого він поранив, чекає довгий і болісний кінець. Самуелю все одно, тому що він не стане свідком цього кінця. Не бачиш — не думаєш. Ось що він зробив з Чейзом.

— А ти дала йому меч, — вимовив Річард, вже не приховуючи свого гніву. — Ти знала його натуру, і все одно дала йому можливість здійснювати все це.

Перш ніж відповісти, Шота мить розглядала Шукача.

— Все було не так, Річард. Даючи йому меч, я думала, що це порадує його. Я вірила, що він буде щасливий знову володіти ним. Я думала, це пом'якшить його давню образу на те, що меч так грубо в нього відібрали.

Вона швидко, але вороже глянула на Зедда.

— Значить, ти не подумала про наслідки твоїх дій, — сказав Річард. — Ти просто побажала того, що хотіла, і коли хотіла.

Погляд Шоти перемістився на Річарда.

— Минуло стільки часу, стільки всього трапилося. А ти все так само грубий!

Річард був не в настрої вибачатися.

— Але боюся, що це ще не все, — сказала Шота вже спокійніше. — Тут є ще дещо, чого я не розумію.

Зедд почухав щоку, обдумуючи ситуацію.

— Напевно, Самуель поранив Чейза і викрав Рейчел.

Річард був здивований припущенням діда, про це він не подумав. Сам він припустив, що Рейчел відправилася за підмогою. Насупившись, він подивився на Шоту.

— Навіщо йому все це?

— Боюся, не знаю. — Шота підняла погляд на Ніккі, ще стояла на верху гранітних сходів.

— Хто та жінка, яку, як ти сказала, він поранив? Ця Тові?

— Сестра Тьми. Тові не знала, хто завдав їй удару, не знала, хто такий Самуель. Але вона була однією з наставниць Річарда в Палаці Пророків, і Меч Істини їй чудово знайомий. Так що це — не її порожня вигадка. Перед смертю вона розповіла мені, що вона і ще троє Сестер Тьми запустили закляття Вогняного Ланцюга, націливши його на Келен. В результаті, всі забули про її існування. А потім вони використали Келен, щоб вкрасти шкатулки Одена з Народного Палацу.

Шота насупилася. Вона виглядала абсолютно збитою з пантелику.

— Скриньки Одена в грі, — додав Річард.

Зайнята роздумами, Шота невизначено махнула рукою.

— Про це я знала, але не знала, чому.

Річарду стало цікаво, скільки ще вона знає, але він все одно додав.

— Тові несла одну з скриньок зі Народного Палацу, коли на неї напав Самуель. Він поранив її мечем і забрав шкатулку.

Шота мовчки обмірковувала слова Річарда. На її обличчі з'явилося здивування, яке швидко змінювалося тихою люттю.

— Я знав Чейза все своє життя, — сказав Річард. — І хоча будь-хто може зробити помилку, я ніколи не чув, щоб комусь вдалося застати його зненацька. Та так, щоб він нічого не запідозрив. Не думаю, що і до Сестер Тьми можна так вже легко підібратися. Люди, що володіють даром, та ще з їх талантом і вміннями, відчули б наближення ворога.

— Що ти хочеш сказати?

— Самуелю якимось чином вдалося несподівано напасти на Сестру Тьми і Стража Кордону. — Річард склав руки на грудях. — Більше того, кожен раз, коли Самуель здійснює якусь гидоту, ти завжди дивуєшся і стверджуєш, що не знала про його наміри. Яку роль в цьому граєш ти, Шота?

— Ніяку. Я поняття не маю, чого він добивається.

— Яка непоінформованість! Це на тебе не схоже.

Її щоки спалахнули.

— Ти й половини всього не знаєш.

Нарешті вона відвернулася від нього і зібралася попрямувати східцями вверх.

— Я вже сказала: нам багато про що треба поговорити.

Річард спіймав її за руку і змусив розвернутися.

— Ти маєш якесь відношення до того, що Самуель зміг підкрастися до Чейза або до Тові, і вкрасти у неї скриньку? Я маю на увазі, крім того, що це ти забезпечила його зброєю. Не сумніваюся, ти розповіла йому все про силу шкатулок Одена.

Деякий час вона вдивлялася в його очі.

— Ти хочеш убити мене, Річард?

— Убити? Шота, я кращий друг, який у тебе коли-небудь був.

— Якщо так, то відкинь свій гнів і вислухай те, заради чого я сюди приїхала. — Шота вивільнила руку і попрямувала до сходів. — Давайте пройдемо всередину і сховаємося від цієї похмурої погоди.

Річард подивився на синє небо.

— Про що це ти? Погода прекрасна. — Промовив він, спостерігаючи, як вона