Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд
— Чарівник Зорандер…
— Зедд. Пам'ятаєш?
Вона трохи відсунулася, щоб заглянути йому в обличчя. Посмішка на мить пробилася крізь застеляючий її очі сум. І розтанула.
— Зедд, мій дар видіння пропав…
— Пропав? — Лице Зедда напружилося, він випростався і схопив її за плечі. — Давно?
Жахлива мука знову заповнила її очі.
— Близько двох років.
— Два роки… — голос Зедда тривожно затих.
— Тепер я тебе згадав, — сказав Річард, спускаючись сходами. — Келен розповідала про тебе.
Джебр у відповідь спантеличено насупилася.
— Хто?
— Привид, за яким він ганяється, — промовила Шота, рішуче дивлячись на Річарда, ніби викликаючи його на суперечку.
— Жінка, яку він шукає — не привид, — сказала Ніккі, переводячи увагу Шоти на себе. — Завдяки твоїм двозначним і досить дорогим натякам, ми отримали підтвердження істинності того, про що нам постійно твердив Річард. Мабуть, ти все ще не в курсі.
Крижаний погляд Ніккі нагадав Річарду про ім'я, під яким вона колись була відома — Пані Смерть. Холодна владність в її голосі була цілком під стать погляду. У світі було мало жінок, яких би боялися так само сильно, як Ніккі. За винятком, можливо, Шоти. А поведінка Ніккі прямо вказувала на те, що її все ще варто боятися.
Шота повільно і байдуже оглянула рожеву нічну сорочку. Річард очікував якоїсь колючки, але Шота тільки люто зблиснула очима.
— Ти спала в його ліжку.
Відьма і сама в якійсь мірі здивувалася зі своїх слів, ніби ця думка прийшла їй в голову раптово.
Ніккі, задоволена тим, що Шота злиться, знизала плечима.
— Ага, спала.
Шота у відповідь злегка скривила губи в єхидній усмішці.
— Але тобі ще не вдалося переспати з ним. — Усмішка стала ширше. — Ти намагалася, моя люба? Чи боїшся, що він відмовить?
— Не знаю. Розкажи мені, що відчула ти, коли була відкинута, тоді я вирішу.
Річард обережно відсунув Ніккі від краю сходинок, поки ці дві жінки не спробували створити щось суттєвіше, наприклад, видряпати одна одній очі. Або спопелити одна одну.
— Шота, ти сказала щось про причину, яка привела тебе сюди. І краще, якщо б цією причиною не було те, про що ви тільки що говорили.
Шота м'яко видихнула.
— Я знайшла твого друга Чейза. Він був серйозно поранений.
— Це ти вже говорила. Як це сталося?
Шота, не відриваючись, дивилася в його очі.
— Йому було завдано удару прекрасно знайомим тобі мечем.
Річард від подиву моргнув.
— Чейза поранили Мечем Істини? Самуель напав на нього?
— Боюся, що так.
Зедд вказав своїм кістлявим пальцем на Шоту.
— Це твоїх рук справа!
— Дурниці, — Шота теж підняла палець, як тільки Зедд присунувся ближче, але більше попереджаючи, ніж звинувачуючи. Цей жест, як і її слова, змусили Зедда зупинитися.
— Мені не потрібен меч, щоб заподіяти шкоду. — Вона вигнула брову —. Хочеш перевірити, чарівник?
— Припиніть! — Річард збіг сходами, стрибаючи через дві сходинки, встав між Шотою і дідом і втупився в Шоту.
— Що відбувається?
Шота сумно зітхнула.
— Боюся, я сама до кінця не розумію.
— Ти віддала мій меч Самуелю. — Річард намагався, щоб голос прозвучав як звичайно, намагався приховати свій гнів, але зовсім не був упевнений, що йому це вдалося. — Я попереджав тебе про його характер. Але, незважаючи на моє попередження, ти наполягла, щоб він отримав цей меч. Я хочу знати, чого він добивається. Де Чейз? Наскільки серйозно він поранений? І де Рейчел?
Шота насупилася.
— Рейчел?
— Дівчинка, яка була з ним, його прийомна донька. Вони удвох поверталися в Вестланд. Чейз збирався привезти свою сім'ю сюди, в Замок. Ти хочеш сказати, що дівчинки з ним не було?
— Я знайшла його серйозно пораненим. — Вперше Шота виглядала розгубленою. — З ним не було ніякої дівчинки.
Спостерігаючи, як Рікка бере коней за поводи і відводить до загону, Річард намагався знайти пояснення, чому Рейчел не залишилася з Чейзом. Його турбували можливі причини цього й те, що, можливо, сталося з дівчинкою. Знаючи, якою меткою і відданою вона була, Річард припустив, що, можливо, вона побігла за допомогою і тепер бродить де-небудь зовсім одна.
Раптом ще одна думка відвідала його.
— І що, ти от так, випадково, натрапила на нього?
Шота облизала губи. Вона явно не хотіла говорити про щось неприємне для неї, але, нарешті, здалася.
— Я гналася за Самуелем.
Річард, в здивуванні, кинув погляд на Ніккі. Вона не зреагувала, і на її обличчі не відбилося жодних почуттів. Це миттєво нагадало Річарду про схожий вираз, який він час від часу бачив на обличчі Келен. Маска сповідниці, ось як вона це називала. Сповідниці змушені були придушувати всі почуття, щоб виконувати свої обов'язки, деколи жахливі, але необхідні.
— У якому стані Чейз? — Значно тихіше запитав Річард. Він хотів знати, чому Шота переслідувала Самуеля, але в даний момент його більше турбувало інше. — Він видужає?
— Думаю — так, — сказала Шота. — Його проткнули мечем…
— Моїм мечем.
Шота не стала сперечатися.
— Я не цілитель, але у мене є певні здібності, і, по крайній мірі, мені вдалося врятувати його від смерті. Я знайшла людей, які подбають про нього далі і допоможуть стати на ноги. Думаю, поки що він в безпеці. Але до того, як він одужає, ще далеко.
— Але чому Самуель не вбив його? — Запитала Кара, стоячи на верху сходів.
— Як і Сестру Тові, — додала Ніккі. — Її він теж не вбив.
