Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Річард ледве міг повірити в те, що чує. Він був не просто розсерджений, але вражений словами Шоти. Як ніби, все що він зробив, кожна принесена їм жертва, кожне зусилля не мали в її очах ніякого сенсу. Не тільки зараз, але й у майбутньому.

— Ти прийшла передбачити мені невдачу?

— Ні. Я прийшла сказати, що якщо ти нічого не зміниш, якщо будеш робити те ж, що і зараз, ми програємо цю битву. Всі ми.

Шота відвернулася від Річарда до Ніккі.

— Ти показала йому безрадісне і заціпеніле існування, до якого призведе вчення Ордена. Ти показала йому смутне існування, вимирання, яке уособлює їх догму, що цінність життя полягає тільки в тому, що її слід принести в жертву, що життя — лише засіб досягти загробного існування — безглуздої вічності в іншому світі. У цьому ти нам усім дуже допомогла, і ми тобі вдячні. Ти зіграла свою роль в якості вчителя Річарда, хоча і не так, як очікувала. Але цього теж недостатньо.

Річард не міг зрозуміти, яким чином його полон, необхідність жити в тяжких умовах Старого Світу, могла вважатися допомогою. Йому не потрібно було проходити через все це, щоб зрозуміти безнадійну марність життя під правлінням Імперського Ордена. Він не збирався сперечатися з жодним словом Шоти про те, що їх чекає, якщо вони не переможуть. Але його розлютило, що вона, схоже, була впевнена в необхідності повторювати все заново. Як ніби він не до кінця розумів, за що веде боротьбу, і через це не був повністю відданий їхній справі.

Він не розумів, як це сталося, не помітив руху, але Шота раптово опинилася прямо перед ним, лицем до лиця.

— І все ж, ти ще не усвідомлюєш глобальності подій. Ти ще не налаштований настільки рішуче, наскільки це потрібно.

Річард люто подивився на неї.

— Не налаштований рішуче? Про що ти говориш?

— Мені потрібно було знайти спосіб, щоб змусити тебе зрозуміти, Шукач, змусити усвідомити реальність того, що відбувається. Мені потрібно було знайти спосіб змусити тебе побачити, що припасено для людей не тільки Нового Світу, але й Старого теж. Що очікує все людство.

— Як ти можеш думати, що я…

— Ти обраний, Річард Рал. Ти — той, хто веде залишки сил опору ідеям, які підживлюють пожежу Імперського Ордена. З якихось причин, ти — наш проводир в цій боротьбі. Може, ти й віриш у те, за що борешся, але ти не робиш всього необхідного, щоб змінити хід війни. Інакше те, що я бачу в потоці подій майбутнього, було б іншим. При нинішньому ж стані речей ми приречені. Ти повинен відчути, якою буде доля твого народу, всіх народів. Ось я і пішла в Галею, щоб знайти Джебр. Вона розповість тобі все, що бачила. Провидиця допоможе тобі прозріти.

Річард подумав, що повинен би розлютитися на настанови Шоти, але не міг змусити себе сердитися.

— Я вже знаю, що буде, якщо ми програємо, Шота. Я вже знаю, що таке Імперський Орден. Я вже знаю, до чого призведе неуспіх у нашій боротьбі.

Шота похитала головою.

— Ти знаєш, як буде потім. Ти знаєш, як виглядають мертві тіла. Але мертві не відчувають. Мертві не кричать. Мертві не плачуть від страху. Мертві не благають про милосердя. Ти знаєш, як виглядають руйнування після бурі. А тобі треба почути того, хто спостерігав за тим, як буря налітає. Тобі потрібно почути про те, як приходять легіони. Ти повинен почути, як це в реальності, як це відбувається. Ти повинен знати, що станеться з тими, хто вижив, якщо тобі не вдасться здійснити того, що можеш зробити тільки ти.

Річард подивився на Джебр — Зедд заспокійливо обіймав її за плечі. Вона була блідою, як смерть, і вся тремтіла. По обличчю текли сльози.

— Добрі духи, — прошепотів Річард, — як ти можеш бути настільки жорстокою? Як можеш хоча б на мить уявити, що я досі не знаю правди про те, що нас чекає? Про те, що буде з нами, якщо ми програємо?

— Я бачу це в потоці подій, — звертаючись тільки до нього, спокійно відповіла Шота. — Я бачу, що ти робиш недостатньо, щоб змінити прийдешнє, інакше я бачила б інше. Все дуже просто. Немає ніякої жорстокості — лише істина.

— Яких же дій ти від мене чекаєш, Шота?

— Не знаю, Річард. Але, які б вони не були, адже ти їх не здійснюєш, чи не так? Поки ми зісковзуємо в неймовірний жах, ти не робиш нічого, щоб зупинити це. Ти замість цього ганяєшся за примарами.

Річарду хотілося багато чого сказати Шоті. Пояснити, що Імперський Орден ще не найбільша загроза, що нависла над ними. Розповісти, що шкатулки Одена введені в гру, і Сестри Тьми, якщо їм не перешкодити, ось-ось випустять на свободу силу, яка здатна знищити цей світ і зрадити Володареві всіх живучих.

А ще необхідно знайти спосіб зупинити заклинання Вогняного Ланцюга, інакше будуть знищені всі людські спогади; а це, швидше за все, позбавить людей самого сенсу існування. Крім того, потрібно очистити світ від наслідків появи шимів, інакше вся магія в світі живих зникне, і ці наслідки, швидше за все вже викликали каскадний ефект, який, якщо нічого не зробити, цілком здатний винищити все живе.

Але в першу чергу він хотів розповісти про жінку, яка так йому дорога, про свою любов до цієї жінки. Розповісти, як багато значить для нього Келен, як він за неї боїться, і як він не в змозі навіть спати, при думці про те, що з нею трапилося.

Він хотів розповісти, що Імперський Орден — всього лише одна з їх проблем, і… Тут погляд його впав на Джебр — жінка продовжувала тремтіти, незважаючи на надійні обійми Зедда. Схоже, зараз було б непогано потурбуватися про зовсім інші речі.

Річард жестом попросив Джебр підійти. Пережите залишило сліди на її обличчі, в небесно-блакитних очах стояли