Ловці думок - Любов Відута

Ештон попередив вогнекрила й Арніку про те, що на якийсь час мусить поїхати з дому. Він планував зустрітися з ловцями і з’ясувати, що вони можуть зробити для світу, чим допомогти. Вогнекрил теж був зобов’язаний повідомити про себе своїм товаришам. Те, що його досі не знайшли, дивувало: вочевидь, не надто ретельно шукали або взагалі не сподівалися, що він вижив. Арніка залишилася сама. Звісно, вона охочіше шукала б винуватців смерті Чиста, проте, якщо вірити Колосу, їй не можна зараз з’являтися на людях. Колос обіцяв докласти всіх зусиль і знайти винних. Дівчина в цьому не сумнівалася.

До міста Доль

Збиралися недовго. Розходилися в сутінках — так було безпечніше. Вогнекрил планував потаємними підземними ходами дістатися Палацового міста, а Ештон у містечку Доль, що розташувалося неподалік від міста Світла, мав зустрітися з побратимами. Усі кульки-запрошення він надіслав заздалегідь, тож був певен, що друзі відгукнуться. Він і сам раніше отримував подібні звістки. Товариство ловців іноді збирало всіх, щоб розповісти про якусь технічну новинку, сконструйовану народним умільцем для вдосконалення роботи думотона. Іноді (бувало й таке!) їх запрошували для того, щоби статечний і поважний ловець розповів про особливості виловлювання за часів, коли ще не було думотонів. Часто такі зустрічі були нудними, нецікавими і просто забирали час, але траплялися й такі, після яких виходив із розумінням, що почуте за певних обставин могло навіть урятувати життя.

Колись Ештон був новачком, уперше запрошеним на таку зустріч завдяки Терну і Глібу. Тоді він і відчув оту спорідненість ловців, свою причетність до них, вагомість того, що вони роблять для світів. І кожна така зустріч була дуже змістовна.

— Іди, — легенько підштовхнув його Терн. Гліб ішов поруч, поклавши долоню на плече хлопця на знак батьківського благословення й підтримки, яких тому дуже бракувало.

За круглими столиками сиділи ловці — статечні та молоді, відомі й невідомі, скромні та пихаті, веселі й набундючені, жартівники й серйозні. Тоді ще не було такого різкого контрасту між «світлими» й «темними» ловцями. Ештон ловив кожне слово та мріяв влитися в їхнє товариство, стати рівнею. Тоді він іще не міг викликати ловців на зустріч, не мав права голосу, не довів собі й усім, хто він такий і чого вартий. Згодом у нього зникло бажання щось комусь доводити. Своє місце, вагу і значущість юнак щоразу визначав для себе сам. Зрештою, він обрав той шлях, де перемога не була самоціллю, де за мету слугували постійна праця й удосконалення.

Але не про це треба думати зараз. Ештон відкинув спогади і, скориставшись мапою й кількома кульками, наближався до своїх приятелів, «світлих» ловців. Хлопець не сумнівався, що прийдуть усі запрошені. Хвилювався, чи встигне вчасно, бо старезна мапа, втягнувши його, за короткий проміжок часу викинула юнака трохи далі, ніж він на те розраховував. Він попрямував до іншої мапи, щоб скоротити час і подбати про безпеку перед зустріччю.

Поміж переміщеннями в цій доволі безлюдній місцині Ештон помітив чоловіка в сірому плащі з накидкою. Це його не здивувало б, якби не відчуття, що за ним стежать. Отже, увага й обережність! Він брав на себе відповідальність, викликаючи друзів, тож мав бути впевненим у тому, що їх не підслухають «сірі» чи «темні» ловці. Те, про що вони сьогодні говоритимуть, може привести до Морових підземель, якщо їхню розмову почують люди, які хочуть нашкодити ловцям. Ештон здійснив декілька переміщень і скористався кількома мапами, щоби заплутати переслідувачів, якщо такі були.

У наплічник залетіло декілька кульок, і юнак побачив, що вони сірого кольору.

Коли він від народження був би дреком (від цієї думки хлопець огидливо здригнувся), то, мабуть, теж зацікавився б одиноким перехожим, що поночі йде не до найближчої корчми, а бігає від мапи до мапи, безладно витрачаючи цінні кульки, та ще й поспішаючи з містечка, сповненого світла й розваг, у темінь ночі.

Дреки — найближчий прошарок до верхів суспільства. Однак стати на щабель вище в ієрархії дрек може лише тоді, коли доведе якийсь негідний учинок верхнього. Тоді їх, так би мовити, «міняють місцями». Часто дреки, звиклі шпигувати, навіть ставши верхніми, роблять це й надалі, а верхні, які вимушено стали дреками, найчастіше скочуються ледь не до нітів, якщо не знаходять підтримки у своїх недавніх побратимів. Тому часто ніти, найнижчі в класовій драбині світів, мають більше гідності, ніж дреки. Іноді верхні, які стали дреками, ставлять на меті покарати тих, хто принизив їх до такого неповажаного рівня. Тоді вони шпигують за своїм кривдником і повертають собі свій статус.

Траплялося й таке, що дреки навмисне підлаштовували ситуацію так, щоби понизити верхніх. Ештон чув, що їхніми послугами користуються наближені до Правителя верхні, щоб позбутися конкурентів у будь-який, навіть такий недостойний, спосіб.

Ештон не був верхнім. Він був вершинним. Про це дізнався лише тоді, коли потрапив у свій будинок. У нього й раніше було відчуття, що його рід мусить бути принаймні з верхніх, бо в іншому разі навіщо йому стирали б пам’ять? Та оскільки він не знав про своє походження, то вважав себе нітом. Не почувався ущемленим, не гнався за посадами й не переймався регаліями. Тепер Ештон знав, що він вершинний, і навіть міг довести це, тому почепив на ліве плече синій еполет. Він розумів, що це недосяжна для багатьох мрія. Також знав, що зняти з нього цей титул може тільки сам Правитель разом із судом вершинних. Практично юнак був недоторканним. Саме тому будь-коли міг увійти в будь-який світ чи край, уже не кажучи про міста. Для нього були відкриті всі шляхи. Тепер він розумів, чому свого часу зміг увійти в Палацове місто. А поки що не хотів викликати нічиїх заздрощів і приховав звичний ловецький одяг під темною дорожньою накидкою.

Нічний нишпорка, що стежив за ним, не витримав шаленого темпу переходів і щез. Ештон задоволено посміхнувся, бо хоч і згаяв чимало часу, проте переконався, що зустріч ловців буде справді таємною. Невдовзі він уже проходив браму міста Доль і наближався до призначеного місця зустрічі. Містичне місце — ця брама. Вона хтозна-скільки разів була зруйнована і відновлена. Через легенду, що обіцяла процвітання всім, хто долучиться до розбудови міської брами, кожен Правитель, що бажав собі легкого успішного правління, вважав