Танок драконів - Джордж Мартін

— Сірий Черв’як з незаплямованими на зорі замкне брами.

— Краще на зорі почати атаку,— мовив Скагаз.— Нагло виступити з міста, напасти на блокадні лінії і розбити юнкайців, поки вони ще не прокинулися.

— Ні,— заперечив Селмі. Вони вже про це сперечалися.— У нас мир, підписаний і скріплений печаткою її світлості королеви. Ми його перші не порушуватимемо. Коли арештуємо Гіздара, сформуємо раду для управління містом і поставимо вимогу перед юнкайцями повернути нам заручників і відвести війська. Якщо ж вони відмовляться, тоді — і тільки тоді — ми повідомимо їм, що вони порушили мир, і дамо їм бій. А те, що ви пропонуєте, безчесно.

— А те, що пропонуєте ви, безглуздо,— сказав Гирявий.— Зараз найкращий час. Наші вільновідпущеники готові. Вони жадають бою.

І це таки була правда, знав Селмі. Саймон Смугастий з вільного братства і Молоно Йос-Доб з міцних щитів обидва прагнули битви, воліючи показати себе та змити юнкайською кров’ю всі кривди, які перетерпіли в житті. Лише Марселен з материних мужів розділяв сумніви сера Баристана.

— Ми це вже обговорювали. Ви погодилися на мій план.

— Погодився,— буркнув Гирявий,— але ж це було до Гролео. До голови. Рабовласники не мають честі.

— Зате ми маємо,— сказав сер Баристан.

Пробурмотівши щось по-пекарському, Гирявий промовив:

— Як зволите. Хоча, боюся, ми ще пошкодуємо про вашу старечу честь. Що з Гіздаровою вартою?

— Його світлість, коли спить, тримає біля себе двох бійців. Один стоїть під дверима в спальню, а другий усередині, у прилеглому алькові. Сьогодні це будуть Храз і Сталевошкурий.

— Храз,— буркнув Гирявий.— Мені це не подобається.

— Необов’язково проливати кров,— мовив сер Баристан.— Я хочу побалакати з Гіздаром. Якщо він зрозуміє, що ми не маємо наміру його вбивати, можливо, накаже своїй варті здатися.

— А якщо ні? Гіздар не повинен утекти.

— І не втече.

Селмі не боявся Храза, а тим паче Сталевошкурого. Вони — прості бійці з кубла. Хай які застрашливі, а колишні бійцівські раби навряд чи можуть вважатися доброю вартою. Їм не бракує швидкості, сили і жорстокості, і навіть зачатків бойового мистецтва, але криваві змагання не учать захищати королів. У бійцівському кублі появу суперника оголошують ріжки й барабани, а після бою переможцям бинтують рани і дають макове молочко від болю, бо загроза вже минула, і вони вільні до наступного бою пити, гуляти й розважатися з повіями. Але для лицаря королівської варти бій не закінчується ніколи. Загрози чатують звідусіль і приходять нізвідки, в будь-яку годину дня чи ночі. Сурми не оголошують появу ворогів: ними можуть виявитися слуги, васали, друзі, брати, сини, навіть дружини,— хто завгодно може ховати під плащем ножа, а в серці — вбивчі наміри. На кожну годину бою в лицаря королівської варти припадає десять тисяч годин спостереження, чекання, мовчазного стояння в тіні. Бійці короля Гіздара вже почали нудитися своїми новими обов’язками, а знуджені вояки розслабляються і повільніше реагують.

— Храза я беру на себе,— сказав сер Баристан.— А ви подбайте, щоб мені не довелося взяти на себе ще й когось із бронзових бестій.

— За це не бійтеся. Маргаз опиниться в ланцях і не встигне нам нашкодити. Кажу вам: бронзові бестії — мої.

— Кажете, у вас серед юнкайців є свої люди?

— Шпики і шпигуни. У Резнака більше.

«Резнакові не можна довіряти. Запах солодкий, а відчуття гидке».

— Хтось повинен звільнити наших заручників. Якщо не зможемо врятувати своїх людей, юнкайці використають їх проти нас.

Скагаз пирхнув у прорізи на масці.

— Легко сказати, важче зробити. Нехай юнкайці нам погрожують.

— А якщо від погроз перейдуть до дій?

— Ви за ними заплачете, старий? За євнухом, дикуном і перекупним мечем?

Геро, Джого і Дааріо.

— Джого — кровний вершник королеви, кров од крові її. Вони разом перейшли червону пустелю. Геро — заступник Сірого Черв’яка. А Дааріо...— («Вона кохає Дааріо». Селмі бачив це в її очах, коли вона на нього дивилася, чув це в її голосі, коли вона про нього говорила).— Дааріо марнославний і запальний, але він дорогий для її світлості. Його слід врятувати, поки штормокруки не вирішили взяти цю справу в свої руки. І це можливо зробити. Одного разу я безпечно вивів батька королеви з Сутінь-долу, де його тримав у заручниках лорд-заколотник, але...

— ...вам не прослизнути непомітно серед юнкайців. Нині вас в обличчя знає кожен з них.

«Обличчя можу заховати, як ви ховаєте»,— подумав Селмі, але він усвідомлював, що Гирявий має рацію. Сутінь-діл був у минулому житті. Він застарий для такого героїзму.

— Тоді потрібно знайти інший вихід. Іншого рятівника. Когось, знайомого юнкайцям, щоб на його присутність у таборі не звернули уваги...

— Дааріо кличе вас сером Дідусем,— нагадав йому Скагаз.— Не казатиму, як він кличе мене. Якби заручниками були ми з вами, він би ризикнув своєю шкурою заради нас?

«Навряд чи»,— подумав Селмі, але мовив:

— Міг би.

— Дааріо міг би посцяти на нас, якби ми горіли. А в іншому на його допомогу не розраховуйте. Штормокруки нехай оберуть нового капітана, який знатиме своє місце. Якщо королева не повернеться, на світі стане на одного перекупного меча менше. Хто заплаче?

— А що буде, коли вона повернеться?

— Вона поплаче, видираючи на собі волосся і проклинаючи юнкайців. Не нас. На наших руках крові немає. Ви зможете її втішити. Розповісте їй якусь старовинну легенду, вона їх любить. Сердешний Дааріо, її хоробрий капітан... вона ніколи його не забуде, ні... але для нас усіх буде краще, якщо він помре, правда? І для Данерис краще також.

«Краще і для Данерис, і для Вестеросу,— подумав Селмі. Данерис кохає капітана, але це в ній говорить дівчина, а не королева.— Королевич Рейгар кохав свою леді Ліанну — й через це загинули тисячі людей. Деймон Чорнопломінь кохав першу Данерис, а коли не отримав її, вчинив заколот. Гострокриций і Кривавий Крук обидва кохали Шіру Морську Зірку й через це залили кров’ю Сім Королівств. Комашиний королевич так кохав Дженні Старомурську, що відмовився від корони, й Вестерос сплатив віно трупами». Всі три сини п’ятого Ейгона одружувалися з кохання, проти батькового бажання. А