Зворотний бік світів - Дарунок Корній

така спокуслива й така витончена пані. А він був готовий заради неї на все. Навіть на вбивство рідної матінки… О, Дзеванна розповіла йому страшну і трагічну історію свого кохання. Розповіла про те, як Невра, рідна тітка, рідна кров, рідна сестра її батька, жорстока та ненависна, познущалася з неї, забравши її чоловіка. Так, Дзвеванна вже дуже постаралася, щоб Яроворотом ходили легенди про щире й велике кохання Мирослада та красуні Дзеванни. Вона вміє бути переконливою. Де мовою лестощів, а де мовою тіла. Не дивися так на мене, хлопче. Це не вигадки, вона сама потім чесно в усьому зізналася. І що придумала наша вигадниця Дзеванночка? Вона дала довірливому закоханому юнакові так званий «еліксир правди». Сказала, що якщо кілька крапель еліксиру додати до вечері, то на ранок людина, яка його вжила, скаже тобі всю правду, про що б ти її не запитував. А оскільки люблячий син усе ж сумнівався в правдивості розповіді Дзеванни, то таким чином він усе перевірить та зрозуміє. Знаєш, я завинив перед сином, бо його внутрішній неспокій чи тривогу завжди перекладав на його юний вік. Ну, дорослішає хлопчик, хвилюється, і коли він мені одного разу зізнався, що закохався, то я щиро тішився з того. Я теж був молодим і завзятим, і в мене було перше кохання. Яке потім стало чужим… Воно було платонічним і таким ніжним та трепетним, наче перші проліски серед снігів у лісі. А потрібно ж було запитати: «Хто вона, синку?» І я б запитав. Та Невра не дозволила. Вона була чудовою мамою. Говорила, що син сам скаже, якщо вважатиме за потрібне.

І Шепіт підлив у вечірній напій матусі еліксиру. Еліксиру, котрий дарує вічний сон безсмертному. Такий еліксир роблять тільки в одному місці, у світі мертвих. Не просто отримати щось із цього світу. Потрібно багато чим пожертвувати. І Дзеванна пожертвувала. Вона віддала безсмертні сили власного сина в обмін на таке. І вона досі вважається світлою безсмертною, онучку. Моторошна та жорстока пані, котра нікого, крім себе, не любить: ані чоловіка, ані сина, ані батьків. Вона досі мстить. За інерцією, напевно. Цього разу безцільно, бо по-іншому жити не може. Коли вона почула, що з’явився ти, то наче сказилася. Прилетіла до мене, стала погрожувати: «Не навчиш Дужа перевертництва, то вб’ю онука». А вона може, я знаю. Звісно, йому безсмертних сил я не поверну, однак перевертництва постараюся навчити. Навіть смертним опанувати цю науку до снаги. Принаймні поки Дуж тут, вона тебе не чіпатиме.

— А що з Шепотом?

— А нічого з Шепотом. Коли той зрозумів, що накоїв, то дуже злякався. Й утік… досі від мене бігає… Бачиш, як воно його повело? Відрікся і від світлих, і від темних, натомість придумав власну віру. І впевнений на сто відсотків у своїй правоті. Якщо мільйон разів сказати на пісок сніг, то він, мабуть, стане називатися снігом, хоча на нього й не перетвориться. Дзвеванна вбила в серці Шепота будь-яку любов. Вона використала почуття юнака як зброю для помсти. Але вона не розуміла тоді, що зраджене розтоптане кохання може не просто вбити тіло, як ото вона витворила з Неврою. Воно іноді перетворює серце на сутінки.

— Що далі було, Учителю? — Остап відчував біль свого діда. Йому хотілося якнайшвидше закінчити цю розповідь, щоб той біль від спогадів стишити.

— Після цього я дав згоду Мороку на те, щоб у світі неврів навчалися і темні учні. Чим вони гірші від світлих, таких як Дзеванна, наприклад, скажи? Я робив якісь намагання розповісти правду про те, що зробила з моїм життям Дзеванна. Пішов до Оракула. А далі ти знаєш. Зрештою, Творцеві й так усе відомо, і якщо досі винний не покараний, на се в батька свої причини. Чи не так?

Мирослад кілька хвилин мовчав, тоді подивився Остапу просто в очі та розважливо мовив:

— Твоя бабуся Невра, онучку, не вміла перетворюватися на інших тварин, вона не вміла ставати травою, не вміла бути хмарами. Вона знала, як це робити, але не вміла, бо в ній жив інший, ще більший талант. Його маєш і ти. Ти можеш ставати будь-яким птахом, звіром чи комахою, не видозмінюючи свого тіла. Ти знаєш, як через очі звіра дивитися на світ. Ти можеш вільно керувати звіром. При бажанні ти зможеш відчути себе вовком і полювати на козулю, але якщо накажеш вовку зупинитися, то він зупиниться. Ти можеш бути соколом, який полює на мишу. Але коли ти даси йому наказ летіти на сонце, тобто на вірну смерть, він, не замислюючись, полетить. Ти легко зможеш відшукати лікувальну траву від опіків, наприклад, якщо вселишся всередину лисиці, яка попекла лапи під час пожежі. Ти станеш жабою в студеній воді й спокійно перебудеш холод. Ти легко вистежиш ворога, бо навіть метелик, який пурхає в нього над головою, дивитиметься твоїми очима. Ти готовий відкрити своє серце для розуміння цього таланту, мій любий онучку Остапку?

— Так.

— Тоді слухай уважно і запам’ятовуй…

10. На межі

Мальва обережно та повільно рухалася подвір’ям Ягілки. Стримувалася, щоб не озирнутися. Чомусь сама для себе це постановила. Так буде правильно. Не хотілося побачити в проймі освітлених дверей хати згорблену постать потворної старої Яги. Нехай Ягілка залишиться у її пам’яті самотньою красивою жінкою. Мальва була їй безмежно вдячна за те, що допомагала. І незабаром вона побачить Птаху і свого любого Остапа. Він теж безсмертний. Він син та онук безсмертних. Отже, стовідсотково він їй рівня. Навіть Морок не заперечуватиме. Морок поважав Мирослада. Чула це на власні вуха. А чи підслухала? Не мало значення. Її Остап особливий. Її Остап. Посміхалася сама до себе, і темрява ночі не видавалася вже аж такою гнітючою.

Стежка від хатинки Ягілки і до воріт здавалася доволі довгою. Напевне, ніч її такою робила. Вершечки частоколу поблискували недобрим вогнем. То світилися очниці людських черепів. Можливо, Ягілка розраховувала на те, що Мальва злякається цих страшків-вогників та повернеться в хатинку на курячих ніжках. Бо можна ж було спровадити Мальву ще завидна, чи то, навпаки, залишити до ранку. Не обов’язково ж то робити з приходом ночі. Але внутрішній голос підказував Мальві — так правильно. Бо, очевидно, що на ніч у хаті Яги, де невідомо хто чи що варить, пече, прибирає, сукає нитки життя, залишатися небезпечно. Можна і не вибратися. Мальва рухалася повільно, не піддаючись спокусі побігти. Нитка в руках вела за собою. Десь на півдорозі, коли наче вже