Відірвана від коренів - Наомі Новік

Примітки Дракона нічого не казали про те, що мається на увазі під «поставити дихання» на рану, так що я нагнулася і видихнула заклинаннями над ним, намагаючись не збитися, а потім ще раз, ламким голосом. Слова якось неправильно складалися у моєму роті, безбарвно і байдуже, і не відбувалося нічого. Нещасна, я пробігла очима по дратівливих рядках книги знову: там була стрілка, що вказувала на Kai і tihas, які потрібно було додавати, щоби отримати особливий ефект. У примітках Дракона були варіанти цих складів, але у колонках поряд з іншими варіантами, вбудованими у довгі складні фрази, занадто заплутані для мого язика. Замість цього я нагнулася і заспівала Tihas, tihas, Kai tihas, Kai tihas, знову і знову, і виявила, що попадаю в ритм пісні про довгі роки життя.

Це звучить абсурдно, але ритм став легким і знайомим, втішаючим. Я зупинилася, щоб додати слова заклинання: вони заповнили мій рот і полилися як вода з чашки. Я забула про божевільний сміх Єржи і зелену мерзенну хмару, яка погасила світло всередині нього. Був тільки легкий рух пісні, пам'ять про людей, які зібралася навколо столу і ледь не падали від сміху. І, нарешті, магія потекла, але не так, як заклинання на уроках Дракона, поспіхом потягуючись через мене. Замість цього, як мені здавалося, звук співу став з потоком магії одним цілим, а я стояла на краю води з глечиком, який ніколи не вичерпається, виливаючи тонку срібну лінію у нього.

Під моїми руками солодкий аромат розмарину і лимона піднявся, перебиваючи сморід зараження. Все більше і більше жовчі витікало з рани, поки теча не припинилася. Рука Дракона стала виглядати краще: жахливий зеленуватий відтінок поволі зник, потемнілі і набряклі вени поволі розгладжувалися.

Я видихнула вільніше; але, крім того, я відчувала себе так, ніби настав кінець, і моя робота зроблена. Я повела спів до простого закінчення, вгору і вниз, як було написано у примітках: потрібно було довести заклинання до кінця. Блискуче світіння там, де він тримав руку над ліктем, зросло, стало сильнішим, яскравішим і різкі тонкі лінії світла вистрілили з-під його пальців, покотилися по венах і поширились через них, як гілки. Гниль зникла: м'якоть виглядала здоровою, а шкіра відновлювалася до своєї звичайної нездорової тьмяної блідості, тим не менше це була його власна шкіра.

Я спостерігала за цим, затамувавши подих, ледь сміючи сподіватися, а потім все його тіло здригнулося. Він зробив один довгий, глибокий вдих, примружився на стелю очима, які ожили, і його пальці один за іншим відпустили свою залізну хватку навколо його ліктя. Я маже ридала від полегшення: недовірливо, з надією, я подивилася на його обличчя, посмішка знайшла свій шлях на моє лице, і я посміхалася і далі, коли він глянув на мене з виразом здивованого обурення.

Він насилу підвівся з подушок. Тоді очистив руку від розмарину і кірки лимона і тепер тримав їх в кулаці з виразом скептицизму, а потім нахилився і схопив крихітну книжку з ліжка біля ніг: я поклала її там, щоб дивитися на текст, в той час як співала. Він подивився на заклинання, повернув книгу, щоб побачити корінець, як ніби не зовсім вірив своїм власним очам, а потім випалив,

— Ви, неможлива, нещасна, безглузда суперечність, що на Бога ви зробили зараз?

Я аж присіла в деякому обуренні: чути таке, коли я тільки що врятувала не тільки його життя, а все, чим він був, і навіть все королівство від того, що Вуд міг зробити, якби захопив його.

— А що мені залишалося робити? — зажадала я відповіді. — І звідки мені було знати, що робити далі? Крім того, це спрацювало, чи не так?

З якоїсь причини це тільки зробило його ще лютішим, і він підвівся з мого ліжка, кинув книгу через кімнату, від чого всі примітки повилітали на підлогу, і кинувся в коридор, не кажучи ні слова.

— Ви могли б мені подякувати! — крикнула я йому вслід, ображена, і його кроки зникли, перш ніж згадала, що він був поранений, коли рятував моє життя, і що він, безумовно, подолав довгий шлях, щоб прийти мені на допомогу.

Ця думка тільки змусила мене надутися більше, ніж зазвичай. З таким настроєм я взялася за наполегливу роботу очищення кімнати і зміни ліжка; плями на ліжку, як і повітря, погано пахли, хоча уже без жахливої неправильності. Зрештою я вирішила скористатися для цього магією. Я почала намовляти одне з заклинань, які вивчила на уроках Дракона, але облишила і замість цього пішла і підняла кинуту книжку. Я була вдячна цій маленькій книзі і чаклунові чи відьмі, які написали її, навіть якщо Дракон не був такої ж думки, і була рада знайти у ній, недалеко від початку, магію для освіження повітря: «Tishta», співалося вверх і вниз, з помахом, щоб вказати напрямок. Я спробувала його і опинилася у вогкості, з деяким здриганням повітря. Воно стало холодним і ніби хрустким, але без будь-якого неприємного прикусу; через деякий час я закінчила, постільна білизна стала чистою і виблискувала, ніби була тільки що випраною, і пахла як свіжий стіг сіна біля річки. Я розклала своє ліжко, а потім втомлено сіла на нього, майже здивована, так як останні залишки відчаю покинули мене, а з ними і всі мої сили. Я впала на ліжко і ледь встигла накинути на себе покривало, перш ніж заснути.

Прокинулася я повільно, спокійно, безтурботно, з сонячним світлом у вікні, яке світило на мене, і тільки тоді відчула, що Дракон знаходився у моїй кімнаті.

Він сидів біля вікна, на невеликому робочому кріслі, дивлячись на мене. Я сіла, протерла очі і подивилася на нього. Він