Танок драконів - Джордж Мартін
Якщо сер Кеван і верховний горобець гадають, що так буде і з Серсі, то вони дуже помиляються. У ній тече кров лорда Тайвіна. «Я — левиця. Я не кулитимуся перед ними».
Королева скинула рясу.
Вона оголилася одним неспішним вправним рухом, так наче у власних покоях роздягалася перед купіллю, коли її ніхто не бачить, окрім покоївок. Щойно холодний вітер діткнувся шкіри, вона затремтіла. Довелося зібрати всю волю в кулак, щоб не затулитися руками, як це робила дідусева повія. Руки стиснулися в кулаки, нігті глибоко уп’ялися в долоні. На неї витріщалися жадібні очі. Але що вони бачать? «Я прегарна»,— нагадала вона собі. Скільки разів їй це казав Джеймі? Навіть Роберт їй у цьому зізнавався, коли напідпитку приходив до неї в ліжко, щоб висловити їй п’яну пошану своїм прутнем.
«Але так само вони витріщалися і на Неда Старка».
Треба рухатися. Гола, безволоса, босонога, Серсі повільно почала спускатися широкими мармуровими сходами. Руки й ноги вкрилися сиротами. Вона тримала підборіддя високо, як і належить королеві, а почет, розійшовшись віялом, прокладав їй дорогу. Бідарі розштовхували людей, щоб у юрмі з’явився прохід, а Мечі рушили обабіч королеви. Позаду йшли септа Юнелла, септа Сколера і септа Моель. Останніми — послушниці в білому.
— Шльондра! — крикнув хтось. То був жіночий голос. Жінки завжди жорстокіші до інших жінок.
Серсі не зважала. «Далі буде більше й гірше, У цих створінь нема іншої радості в житті, як тільки глузувати з тих, хто вище». Вона не може змусити їх замовкнути, тому треба вдати, що вона нічого не чує. І не бачить. Вона не спускатиме очей з Ейгонового пагорба на тому боці міста, з веж Червоної фортеці, які поблискують на сонці. Саме там вона знайде спасіння, якщо дядько виконає свою частину угоди.
«Він цього хотів. Він і верховний горобець. І маленька ружа також, понад усякий сумнів. Я згрішила і маю спокутувати свій гріх, маю виставити свою ганьбу на огляд усіх старців у місті. Вони гадають, що це зломить мою гордість, що це знищить мене, але вони помиляються».
Септа Юнелла і септа Моель ішли з нею в ногу, а септа Сколера квапливо дріботіла позаду, калатаючи у дзвоник.
— Ганьба,— кричала стара гаргара,— ганьба на грішницю, ганьба, ганьба.
Десь праворуч одночасно з нею на свій лад співав інший голос — якийсь пекарчук викрикував: «М’ясні пиріжки, три пенси, гарячі м’ясні пиріжки». Мармур під ногами був холодний і слизький, і Серсі, щоб не посковзнутися, ступала обережно. Дорога пролягала повз статую Бейлора Благословенного, високого і спокійного на своєму постаменті, з обличчям, яке було взірцем добродійності. Отак подивишся на нього — і в житті не здогадаєшся, який це був бовдур. У династії Таргарієнів були королі добрі й лихі, але нікого не любили так, як Бейлора, благочестивого і лагідного короля-септона, який однаково любив простолюд і богів, зате ув’язнив власних сестер. Дивина, що його статуя не почала розкришуватися, побачивши голі груди Серсі. Тиріон любив повторювати, що король Бейлор жахався власного прутня. Одного разу, пригадалося їй, Бейлор виставив з Королівського Причалу всіх повій. Поки їх виганяли за браму, Бейлор за них молився, пишеться в історичних трактатах, але не підводив на них очей.
— Хвойда! — крикнув інший голос. Ще одна жінка. Щось полетіло з юрби. Якийсь гнилий овоч. Коричневий і вологий, він пролетів у королеви над головою і ляпнувся під ноги одному з бідарів. «Я не боюся. Я — левиця». Вона йшла далі.
— Гарячі пиріжки,— кричав пекарчук.— Купуйте гарячі пиріжки.
Септа Сколера, калатаючи у дзвіночок, виспівувала:
— Ганьба, ганьба, ганьба на грішницю, ганьба, ганьба.
Бідарі йшли попереду, щитами розштовхуючи людей, відгороджуючи вузький прохід. Серсі йшла, куди її вели, непорушно тримаючи голову, задивившись удалину. Кожен крок наближав її до Червоної фортеці. Кожен крок наближав її до сина й до порятунку.
Здавалося, сто років вона перетинала площу, але нарешті мармур під ногами змінився на бруківку, а навколо вишикувалися крамнички, стайні, хати, й почався спуск з Вісеніїного пагорба.
Тут хода сповільнилася. Узвіз був крутий і вузький, а юрма щільна. Бідарі штовхали людей, які перегороджували дорогу, але тим не було куди відступати, бо інші штовхали їх у спину. Серсі силкувалася тримати голову високо, але вступила у щось мокре і слизьке й посковзнулася. Вона б і впала, якби септа Юнелла, ухопивши її за руку, не допомогла їй утриматися на ногах.
— Вашій світлості краще дивитися під ноги.
Серсі вивільнила руку.
— Так, септо,— сказала вона покірним тоном, хоча від злості їй хотілося плюнути. Королева йшла далі, вдягнена лише в сироти й гордість. Вона шукала очима Червону фортецю, але звідси її не було видно — її загороджували високі дерев’яні будівлі обабіч.
— Ганьба, ганьба,— виспівувала септа Сколера, калатаючи у дзвіночок. Серсі спробувала пришвидшити крок, але незабаром уперлася у спини Зорям, які йшли перед нею, тож змушена була пригальмувати. Якийсь чоловік попереду продавав з воза смаженину на рожнах, і процесія затрималася, поки бідарі відсували воза. На погляд Серсі, м’ясо підозріло нагадувало щуряче, але запах його наповнив повітря, й заки вулиця достатньо розчистилася, щоб можна було продовжити ходу, половина людей навколо вже кусала з рожнів.
— Не хочете, ваша світлосте? — гукнув якийсь хлоп. Дебелий і брутальний, з поросячими очицями, він мав величезне черево, а його нечесана чорна борода нагадала їй Роберта. Коли вона з огидою відвернулася, він кинув у неї рожен. Вдарившись об її ногу, він покотився по вулиці, а непросмажене м’ясо лишило в неї на стегні масну пляму.
Тут порівняно з площею крики немов погучнішали — мабуть, тому, що юрма обступала процесію дедалі тісніше. Найчастіше чулося «хвойда» і «грішниця», але в бік королеви летіли і «братова підстилка», і «піхва», і «зрадниця», а час до часу викрикували імена Станіса й Марджері. Бруківка під ногами була вся в болоті, а що було так тісно, то королева не мала змоги обминати калюжі. «Ніхто ще не помер, замочивши ноги»,— казала вона собі. Хотілося вірити, що в цих калюжах просто дощівка, але цілком можливо, що це кінська сеча.
З вікон і балконів полетіло сміття: гнилі фрукти, пиво з відер, яйця, які, падаючи
